РУБРИКИ
НАШІ ЧИТАЧІ

ЯК ПОДОВЖИТИ ЖИТТЯ ЗА ДОПОМОГОЮ БІОМЕДИЧНОГО КОРИГУВАННЯ СТАНУ ЗДОРОВ’Я. Ч. 1

ЯК ПОДОВЖИТИ ЖИТТЯ  ЗА ДОПОМОГОЮ БІОМЕДИЧНОГО КОРИГУВАННЯ СТАНУ ЗДОРОВ’Я. Ч. 1

Цілющий концентрат, чи апіфітокомплекс від Василя Сафроняка, про який ішлося на сторінках «ЗіД» у статті «Щоб організм довго служив, його треба удобрити», зацікавив наших читачів, до редакції телефонували з усіх куточків України – запитували рецепт цього оздоровчого засобу. Про те, який шлях пройшов Василь Михайлович до свого винаходу, скільки проблем зі здоров’ям і не тільки йому довелося подолати, про суть свого методу оздоровлення і як приготувати аналог концентрату самостійно, розповідає нашим читачам його автор.

Екскурс у минуле

Суть моєї системи полягає в тому, що на кожному етапі життя, починаючи з 40 років і більше, потрібна біокорекція всіх органів і систем організму людини. Адже в цьому віці внаслідок їх спрацювання починають проявлятися різні хвороби. Цю систему я розробив і випробовую на собі вже понад 40 років, що дало мені змогу жити нормальним повноцінним життям.
До 60 років я нікому не розповідав про свою систему: потрібно було проаналізувати стан свого здоров’я.
Тепер я мушу зробити екскурс у минуле для того, щоб ви не подумали, що те, що я пропоную, - фантастика й неправда, коли я спрощено, на зрозумілій для пересічного читача мові буду розкривати суть свого методу лікування.
Народився я в селі Подоляни Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Сім’я складалася з матері-одиначки й бабусі, яка втратила чоловіка на фронті. Жили ми дуже бідно, не було одягу, особливо взуття. Заробити кошти чи натуроплату в колгоспі було неможливо. Пам’ятаю, як мама й бабуся однієї осені принесли додому на плечах по півмішка вівса. Це була зарплата обох за весь рік (1952-й чи 1953-й) роботи.
Уже в 5-7-річному віці я почав допомагати сім’ї хоч якось роздобути харчі: збирав гриби, дикі плоди груш, слив, терну. Ловив рибу, молюски. Усе ми сушили й на сонці, й у печі.
Коли я пішов до школи, мати влаштувалася дояркою на тваринницькій фермі, бо там платили більше, ніж у польовій бригаді. Робота була важка, більшість операцій доводилося виконувати вручну: роздавання кормів, води, доїння, прибирання. Доярки працювали з 4-ї ранку до 9-ї години вечора, тобто 18 годин на добу. Заміжнім дояркам допомагали чоловіки, а мати була одна й брала мене із собою на ферму. І я старався як міг, а вранці з ферми йшов до школи.

Перші й останні пігулки в житті

Працюючи на фермі, я погано почувався, але нікому не скаржився на стан здоров’я. Десь у 12-13 років мені стало зовсім зле, і я змушений був звернутися в сільський медпункт. Фельдшерка зміряла тиск: він сягав до 180 мм ртутного стовпчика. Вона сказала, що це дрібниці, й виписала мені ліки «Резерпін» (до речі, перші й останні в моєму житті). Після прийому ліків стан здоров’я погіршився, і я потрапив до Орининської дільничної лікарні.
Лікувати мене почали дві молоді лікарки-терапевти, які після обстеження мого стану були здивовані, що в мене майже відсутня нижня межа тиску, діастола 20 і 0. Порадившись між собою, вони відвезли мене до Кам’янець-Подільської міської поліклініки. Там досвідчений терапевт сказала, щоб більше таблеток, які знижують тиск, мені не давали, оскільки ще не зарощена Боталова протока в серці, недорозвинені ліве передсердя й шлуночок.

«До армії непридатний»

Після повернення в дільничну лікарню мене ще деякий час лікували, адже я - майбутній допризовник і незабаром мав отримувати приписне свідоцтво від військкомату. Перевели в терапію в чоловічу палату, де перебували чоловіки старшого віку. Одного разу випадково почув, що хворі запитували в лікарки: «Ну, ми, чоловіки літнього віку лежимо тут, а що цей хлопчина тут робить?» На це вона відповіла: «Серце в нього гірше, ніж у сімдесятилітнього».

У лікарні мене дещо підлікували, а через рік на приписній комісії в районі мені видали свідоцтво. Після закінчення школи постало питання вибору майбутньої професії. У той час багато юнаків мріяли стати військовими, мріяв і я. Тому подав заяву у військкомат про бажання вступити до військового училища.
На першій же комісії мене забракували: не пройшов лікаря-терапевта. На моє прохання записати, що я придатний, лікар відповів: «Тебе навіть в армію ніхто не візьме, не те, що у військове училище». І він мав рацію.
Після школи я вступив до Борщівського технікуму механізації сільського господарства (Тернопільська область). Після другого курсу багатьох моїх одногрупників і однолітків призвали в армію, а мене після обстеження в Борщівській райлікарні знову визнали непридатним.

Самолікування на все життя

Після закінчення технікуму в 1970 році я працював механіком в одному з колгоспів Тернопільської області. Через рік - знову обстеження, але вже в обласній Тернопільській лікарні, де мали остаточно визначити, чи брати мене до лав Збройних сил, чи ні. Медики, порадившись, показали мене професору з медінституту, який виніс вердикт: непридатний, зняти з обліку. Тоді військкомат видав військовий квиток з вищезгаданим записом. Мою справу, мабуть, здали в архів, а військовий квиток зберігається в мене й понині як єдиний документ, що підтверджує: те все, що я описую, - правда.
Після обласної лікарні я поїхав у відпустку у своє село. Там ходив на тваринницьку ферму й допомагав матері. Мати й колеги по роботі знали, що я лікувався із серцем в обласній лікарні, й сказали, що зараз саме перебуває у відпустці син Семена Якимця – Леонід Якимець, який у Києві в кардіоцентрі працює асистентом у відомого кардіохірурга.
Він погодився взяти мене з собою в Київ і там показати тямущим лікарям. Проте в кардіоцентр мене не взяв, а поселив у готелі й сказав чекати в гості лікарів. Днів через два Якимець увечері навідався до мене ще з одним чоловіком, худорлявим, років 50-60. Це був Микола Амосов.
Десь хвилин 40 вони обстежували мене, а потім відбулася кількагодинна розмова, яка круто змінила моє життя.
На запитання, чи потрібні мені лікування та операція, старший лікар відповів: «Не потрібна операція, адже поки таких операцій в Україні не роблять. А от лікування – потрібне, й на все життя, але не медикаментозне, а самолікування». Не відкидав і медикаментозне, але в разі важкого нападу, коли іншими методами його зняти неможливо, викликати «швидку» тощо. А далі - самолікування. Наголосив на тому, що найдорожчий для людини товар - здоров’я, яке не купиш ні за які гроші. Але його можна придбати взагалі безплатно, організувавши для себе розумний спосіб життя.

Чотири чинники здоров’я

Далі було сказано, що стан здоров’я складається з 4 основних чинників: дихання, харчування, фізичні вправи та емоційний стан. Потім Микола Михайлович охарактеризував кожен з них і сказав, що вони рівнозначні й рівноцінні, й невиконання будь-якого з них недопустиме.
Дихання. Було показано 3 види дихальної гімнастики, які потрібно застосовувати в разі погіршення стану здоров’я, тривалістю 1 і 2 години на день і 2-4 тижні на місяць.
Дихальна гімнастика. Легка (починати треба з неї). Суть її полягає в повному вдиху й затриманні повітря 10-15 секунд та видиху в три прийоми з перервами.
Середня. Повний вдих, затримка 30-60 секунд і повільних повний видих.
Важка дихальна полягає в тому, щоб зробивши повний вдих після 30-60 секунд затримки, ще не вдихати повітря 10-15 секунд.
Харчування. Характеризуючи другий чинник, співрозмовник запитав, чим я займаюся. Я розповів, що закінчив сільськогосподарський технікум і працюю. Він зазначів, що технічної освіти замало, щоб організувати правильне харчування. Доведеться вступати до вищого закладу освіти, але не обов’язково до медичного. Можна спробувати на інженера навчатися. «А щодо медицини, - зауважив лікар, - якщо виконуватимеш мої настанови, то, відповідно, тобі в житті до медиків і не доведеться звертатися».
А щодо того, що пізно, співрозмовник навів такий приклад: «Медичний інститут я закінчив ще до війни, а зараз навчаюся в політехнічному на інженера - освіти медика не вистачає для конструювання потрібного медобладнання».
На моє запитання щодо дієти лікар відповів: «Їсти потрібно все, тільки знай міру». І запам’яталася така фраза: «Бійся одноманітності в харчуванні, тільки від різноманітності організм отримує ейфорію».
Фізичні вправи. Про цей чинник було сказано, що обов’язково потрібна щоденна фіззарядка з наступною пробіжкою 1-1,5 км. Це до 40 років. Після 40 - біг можеш замінити на присідання 40-50 разів уранці й увечері, але неодмінно щоденно.
Емоційний стан. Займайся улюбленою справою, не впадай у хандру, повторюй: я здоровіший за усіх, сильніший за всіх і проживу довше всіх. І так і буде. Було також наголошено, що виконання всього сказаного на 99,9% залежить від мене. Кожна людина сама визначає свій шлях, свій стан здоров’я і свій вік.
Я хотів заперечити, мовляв, проживу, скільки призначено. На що мені сказали: «Таким, як ти - з патологією на генному рівні, - призначено прожити 100 років, а тим, у кого відсутні патології, - 150 років».

І знову випробування на витримку

Повернувшись із Києва, я розрахувався з роботи, вступив на стаціонар інженерного факультету Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, який закінчив у 1980 році у віці 29 років, і був направлений на роботу в Деражнянський аграрний ліцей, де пропрацював 10 років заступником директора з навчально-виробничої роботи, а потім ще 18 - викладачем спецдисциплін.
Усе життя намагався дотримуватися рекомендацій київських лікарів. Дихальною гімнастикою займаюся й понині, особливо довгими зимово-осінніми ночами. Фіззарядку роблю щоденно, але після 40 років біг замінив на щоденне присідання. Бігаючи, брав із собою своїх синів, які завдяки цьому стали дужими, вольовими людьми: старший - військовий, молодший - служить у правоохоронних структурах.
Подумки просив Бога прожити хоча б 50 років, але в 40 років почали відмовляти нирки через постійний високий тиск. Після перенесеної гнійної ангіни майже рік хворів на подагру. Постійно боліли спина та суглоби. Лікування в стаціонарах уже не допомагало. Але мені вдалося, опираючись на освіту, знання та досвід, вийти із, здавалося, безвихідної ситуації. І сьогодні вже лікарі, які мене 15 років тому лікували, звертаються за ліками й порадами до мене.
Моя освіта дала знання технологій догляду, вирощування, збирання, переробки, зберігання та використання продуктів харчування.
Крім того, вивчав народну медицину, традиційну, геронтологію та багато інших наук. Це мені дало змогу зробити деякі висновки. Наприклад, зрозумів, що ні народна, ні традиційна медицина після 40 років життя не дають ефекту повного одужання, тому що лікують в основному окремі органи й системи, а потрібно - весь організм, тобто треба комплексне лікування, якого поки що не існує.
Нинішнє лікування я умовно називаю «ямковий ремонт дороги», якій 40 років. Потрібно стелити новий суцільний шар дороги, але через брак коштів «латають» тільки ямки.
Чому після 40 років розпочинають комплексне лікування? Тому що під час народження в нас закладено на генному рівні одну програму розвитку, яка в основному триває до 40 років, а потім починається старіння організму через амортизацію, спрацювання клітин усіх органів і систем.

(Продовження)

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ:

Наш сайт - це скорочена версія популярної української медичної газети "Здоров'я і Довголіття", що виходить з 2004 року та розповідає про здоровий спосіб життя, про збереження та відновлення здоров'я методами народної медицини. З кожного номера газети, що виходить по вівторках, на сайті публікується тільки один матеріал. Повну версію Ви можете отримати, передплативши газету на сайті ПРЕСА або відділенні Укрпошти:  передплатні індекси 90247 - україномовне видання та 37627 - російськомовне видання. Ви також можете купувати електронну версію газети, що відповідає друкованій, на сайті Здоров'я і Довголіття.