У родині мешканки Донецька Ганни Леонтіївни Лошакової весь березень приємні клопоти. Спочатку Лошакови дружно відзначили 8 Березня - це весняне свято на віку Ганни Леонтіївни було вже 99-м. А ще через десять днів Ганна Лошакова святкувала свій ювілей - їй виповнилося ціле століття!
- Ганно Леонтіївно, звідки Ви родом?
- Сама я з села Очеретні Плисківського району, що на Вінниччині. Тут народилася й виросла. У вісімнадцять років уже очолювала сільський комсомольський осередок. А потім завербувалася на Донбас. Приїхала в Горлівку. Тут на місці майбутніх цехів азотно-тукового заводу пустир був і на ньому три бараки. Загалом, завод будувала, потім евакуювала, відновлювала після війни й довгі роки працювала на нинішньому «Стиролі». Ось і орден «Знак Пошани» за це маю, не рахуючи медалей.
- Коли було особливо важко?
- У роки окупації. Чоловік пішов на фронт (він у мене був льотчиком). На руках залишилося двоє дітей. Перебивалися, як могли. Рятувала близькість Артемівська з його соляними копальнями. Туди тридцять кілометрів босоніж та назад. Ось так і вижили.
- Самі Ви себе вінничанкою відчуваєте чи «шахтарочкою»?
- Звичайно, «шахтарочкою», адже Горлівка - вже моє рідне місто. Тут і «Стирол», на якому я працювала кранівницею, бетонницею, зварювальницею, ой, ким я тільки не працювала. Тут мій будиночок у селищі імені Шміта. Звідси мої діти пішли у велике життя. Син у Києві живе, донька в Одесі, їй уже 76 років, ще одна донька - в Донецьку.
Рахуємо ми з Ганною Леонтіївною, рахуємо онуків, правнуків і праправнуків, та й із рахунку збиваємося. Одних сім набирається, інших усі 15. Зрозуміло тільки, що найменшому в цій великій і дружній сім'ї тільки два рочки від народження і він ще пішки під стіл ходить... Важко втриматися, щоб не поставити довгожительці традиційне, але таке цікаве для всіх запитання:
- Як же, власне, вдалося Вам дожити до своїх років, у чому секрет довголіття?
- Я все життя в роботі - це головне. Ще в усьому я дотримуюся помірності. Їм лише двічі на добу - опівдні й увечері о 18-й. М’яса – ні грама років уже двадцять. Щоранку обливаюся холодною водою. І, вважай, у сто років теж. Одне погано: міська вода не така холодна, як із колодязя. Звісно, гуляю. А повертаюся, вмикаю телевізор новини подивитися. Усе мені цікаво: і вибори, й хто куди поїхав, і що сказав... А коли немає новин, люблю Баскова або Кіркорова послухати, Вєрку Сердючку. Сиджу й ціпком постукую в такт.
Прокидаюся я, як завжди, о шостій ранку. По-перше, хто рано встає, тому Бог дає. По-друге, звичка, вважай, вікова, а це багато значить. Лягаю завжди о пів на десяту вечора. І цьому є пояснення: день для роботи, ніч - для сну. Світло на вулиці - ходи, рухайся, щось роби, не лінуйся, темно - відпочивай. Природою так влаштовано. Навіть сонечко лягає спати. В обід - не сплю. Не знаю, можливо, спати й корисно, але в житті завжди якась справа знаходилася. Замість сну віддаю перевагу прогулянкам. А виявиться час, їдемо в селище, на природу, в мій селищний будинок. Там я все життя квіти вирощувала. Краса завжди підтримує людину.
За обідом, на святах, весіллях, іменинах винця солоденького ледь пригублю. Ніколи не мала звички до спиртного. Й іншим не раджу. Жінкам тим паче: вони швидко до нього звикають. Я вже говорила: м'яса років двадцять до рота не беру, зате люблю зелень - від петрушки до кропу, від помідорів до огірків. Уся сила в них. А ще в молитві. Нею день починаю й закінчую.
- А кажуть, що Ви ще й вірші пишете?
- Атож, правду кажуть. Вони, звісно, саморобні. Іноді довгі, іноді короткі. А хочете послухати?
Я сказала: уйди, судьба, прочь.
Голову мне не морочь.
Я буду трудиться,
Богу молиться.
Доживу до ста лет.
Вот тебе мой ответ.
... Потім ми ще довго дивимося сімейні фотографії, слухаємо розповідь Ганни Леонтіївни, вона згадує, що ще не показала вишиті нею нещодавно подушки, хвалиться, що всі її вітають з ювілеєм. Маленька, вся сивенька, фотографуватися, сидячи в м'якому кріслі, вона, тим не менш, не захотіла. Встала, виструнчилася, покликала внучку Оксану, наче й не було за плечима цілого віку.
З ювілеєм, Ганно Леонтіївно!
Розмову вів Микола Столяров.
м. Донецьк.
