ЧОМУ ЛЮДИ СТАРІЮТЬ? ТОМУ ЩО ПЕРЕСТАЮТЬ ТАНЦЮВАТИ!

Поділитися:
ЧОМУ ЛЮДИ СТАРІЮТЬ? ТОМУ ЩО ПЕРЕСТАЮТЬ ТАНЦЮВАТИ!

Заповітна мрія людства — знайти еліксир молодості. Щоб у 60 виглядати на 40, а в 70 — на 50. Та щоб ще й танцювалося в цьому віці! Але скільки вчені не стараються, а знайти такий засіб не вдається. Живильними кремами та чудодійними напоями можна хіба що на деякий час приховати в'янення. А ось Людмила Григор'єва такий «еліксир» знайшла. Він — у танці. І в цьому вона не лише впевнена, але й переконалася на досвіді танцювального колективу «Театр танцю «Відродження» Палацу ветеранів Києва, який створила 5 років тому. Що більше людина отримує позитивних емоцій, що більше рухається в музичному ритмі, то вона молодша й здоровша. Молодіє душа, а отже й тіло.

Танець — могутній оздоровчий засіб

Це аксіома. Танець привертав увагу багатьох дослідників не лише як культурний феномен. Починаючи з античності, його розглядали і в медичному аспекті. На всіх етапах людської еволюції він використовувався як могутній оздоровчий та лікувальний засіб. У первісному суспільстві ця функція танцю була задіяна на повну потужність. Адже у того, хто танцює, нормалізуються дихання, травлення, тренується та стабілізується серцево-судинна система, стає здоровим сон. Танець зміцнює хребет і лікує його викривлення. До того ж заняття танцями мають величезне значення для профілактики й лікування психічних розладів. Чому так відбувається? Увесь Всесвіт, усе живе на землі, в тому числі й людина, побудовані за законами «золотого перетину» (певне співвідношення сторін). Тобто, в людині все порівнянно. Якщо ж є відхилення, наприклад, дуже велика голова, руки, подовжені до колін, — це свідчить про хворобу.
Справжнє мистецтво, яке, як уже довели вчені, має цілющі властивості, теж побудовано на цьому основному законі життя. Музика народного танцю не є винятком. Уже сама по собі вона несе властиву їй цілющість. А рух у музичному ритмі цю могутню властивість підсилює в рази. Адже м'язи мають здатність відповідати на звуки, як струни інструмента. Танцювальний рух або «па» (з'єднання кількох рухів) «прив'язані» до конструкції рухового апарату людини і її індивідуальних можливостей, тренованості м'язової та зв'язкової систем. Ця танцювальна кінематика також піддається математичному розрахунку. І взагалі можна обчислити «золотий перетин» народного танцю й вивести співвідношення його розміру з ритмом людського серцебиття, кількістю вдихів і видихів на хвилину. І можна з упевненістю сказати, що народні танці — це танці здоров'я. Однак Людмила Григор'єва вирішила цей аспект стародавнього мистецтва вивчити глибше і знайти ту «золоту середину», яка дасть можливість людям третього віку і самим торкнутися цієї творчості, й інших зарядити цілющим позитивом. І довела: можуть ці люди танцювати, та ще й як!

Хороший спосіб відсунути старість

Хрустять коліна? Вистрибує серце? Ні, цього учасники танцювального колективу «Відродження» не помічають. А їм, між іншим, від 55 до 78 років. І хто хоч раз бачив їхні виступи, не вірить, що танцюють пенсіонери. Дідусі й бабусі в такому амплуа, та ще в національних костюмах, дивують своїх онуків, які прийшли на концерт. Лисина сховалася під шапкою, а бабусині зморшки ще спробуй знайди — так усміхається, ніби помолодшала, і щічки рум'янцем горять. Такий запал, таку енергію, стільки позитиву можуть випромінювати дійсно щасливі, не пригнічені старістю, люди. Та про старість тут і не мовиться. Під час репетицій Людмила Федорівна називає їх не інакше як «хлопчики», «дівчатка», а імена лише пестливі: Іванко, Людочка... Свого часу вона не тільки вивчила ази народного танцю, не тільки сама виступала сольно, а й сумлінно вивчала психологію. Пройшла всі кола пекла, перш ніж узятися за організацію такого унікального колективу. Адже учасники «Відродження» не є професійними танцюристами. Хтось не дотанцював у дитинстві, а хтось узагалі навчився переставляти ноги на паркеті саме в тренувальному залі Палацу ветеранів. Але коли ці люди виступають перед публікою, глядачі в їхньому професіоналізмі не сумніваються. Саме своєю майстерністю, любов'ю глядачів (концертні зали завжди переповнені), великою кількістю виступів театр танцю заслужив звання «народного». А враховуючи ще й вік танцюристів, такий колектив просто унікальний і поки що єдиний в Україні. Тому Людмила Григор'єва пропонує створити методичний центр, аби передати свій досвід іншим регіонам.

Відродження та творча реалізація

 — Палац ветеранів — насамперед соціальна служба, — каже Людмила Федорівна. — Наше завдання — допомогти літнім людям не впасти в депресію. Багато, вийшовши на пенсію, просто спантеличені. Це вже інша роль. Роль пенсіонера, людини, непотрібної суспільству. Тому я запрошую навіть тих, хто ще не досяг пенсійного віку. Аби з виходом на пенсію така людина була готовою морально й психічно до того, що її не викинуто за борт, щоб вона не розгубилася. А змогла реалізувати себе у творчості. Більшість літніх людей самотні, безпритульні, про яких забули їхні діти й онуки. Коли вони приходять до нас — відроджуються. Адже назва нашого колективу не випадкова — ми саме відроджуємо, можна сказати, з попелу, багатьох самотніх. Деякі навіть знаходять у нас не тільки друзів, але й любов. І річ зовсім не в тому, що хтось навчиться танцювати або добре проведе своє дозвілля. Ми даємо можливість цим людям відчути, що є майбутнє. Інакше і справді можна захворіти від безвиході. Адже, як правило, роль власної значущості для нашого здоров'я недооцінюється. А здоров'я, між іншим, треба творити самим, своїми ногами. Ноги — друге серце. Танець — єдиний вид мистецтва, у якому ми самі є інструментом. Більшість до нас приходять не балетні. Але якщо є бажання навчитися танцювати, тут треба трудитися.
У теплий період року цих завзятих, упевнених у собі людей можна побачити в Гідропарку на майданчику для ветеранів. Тут вони тренуються до 2—3-х годин двічі-тричі на тиждень. Тренування зосереджені на музиці, на русі, на емоції. А на свіжому повітрі ще й чудово очищається кровоносна система. Як колишній лікар, а свою трудову діяльність Людмила Федорівна починала в медицині, вона ретельно стежить за гігієною тренувань, щоб танцівники не перевтомилися й не перестаралися, щоб завдання були під силу. А наприкінці дає цінні поради, як уберегти суглоби, не порвати м'язи, зв'язки, як правильно харчуватися і яким макіяжем не зістаріти своє обличчя.

Болять суглоби? Танцюйте!

— З точки зору віку — це специфічна група, — розповідає художній керівник. — Відбуваються зміни в усьому опорно-руховому апараті, розм'якшуються плеснові кістки, у багатьох уже скриплять суглоби. І тут потрібно дотримуватися помірності в навантаженнях. З одного боку — не нашкодити, з іншого — не дати розслабитися. Часто ті, хто щойно прийшли, мені ставлять запитання: а от якщо у мене болять суглоби, чи можна танцювати? Та не те що можна, а потрібно, якщо, звичайно, це не гострий період запалення. Більш того, не за обличчям визначається вік. І не в зморшках справа. Хоча... у тих, хто тривалий час займається танцями, виробляються білки колаген та еластин (із роками вони руйнуються й розтягуються). Ці білки містяться під епідермісом і формують своєрідну «основу» шкіри, яка запобігає її обвисанню, забезпечує еластичність і пружність. Тому танцюристи, як правило, виглядають молодшими за свої роки. Однак стара людина чи молода — про це передусім говорить її хода. А вона залежить від стану суглобів, які дають можливість легко й молодо рухатися. Зрозуміло, рух — це життя. Щоб суглоби нормально функціонували, до них потрібен приплив крові. Адже вони не забезпечені кровоносними судинами. І тільки м'язи, які прикріплені до суглобів, можуть забезпечити потрібний кровоносний приплив. Для хребта — це глибокі м'язи спини. І ніщо так гармонійно не може допомогти всій системі людського організму, як рух у музичному ритмі. Тут задіяно все: оптимальні тренування серця, судин, м'язів і суглобів. Крім того, ноги — це лише інструмент. Танцює людина душею. До того ж, танці дуже потужно зміцнюють імунну систему, що особливо важливо для людей уже не молодого віку. Тому займатися танцями можна в будь-якому віці, оскільки шкідливого в них нічого немає, а навпаки, вони здатні принести багато життєвої енергії. Недарма Поль Брегг закликав правильно харчуватися, бігати підтюпцем і побільше танцювати.

«Ми живемо, а не животіємо»

Так говорять про себе самі учасники танцювального колективу «Відродження» Вони не належать до категорії тих людей, які своє здоров'я просиджують на лавочці біля під'їзду і чиї язики опухають від пліток. Вони одягають красиві наряди і «йдуть у народ». Співоче поле, парк Партизанської слави, Пирогово, Хрещатик, сцени різних палаців Києва. Без них не проходить жоден святковий захід міста. У дуже гарних костюмах учасники театру танцю самі преображаються. І танцюють так, як колись веліла відома танцівниця Лола Монтес, «з усією енергією свого тіла і вогнем душі, щоб витрусити з печінок усю тугу». До речі, це не просто красивий вираз. Гнів, туга, заздрість, відчуття образи, провини безпосередньо впливають на нашу печінку. Хвора печінка продукує безліч найрізноманітніших захворювань, навіть таких, як стареча глаукома. Так от, «відродженці» витрушують тугу не тільки зі своїх печінок, а й із печінок глядачів. Ці люди настільки самі заряджені позитивною енергією, що здатні й іншим допомогти відродитися. На їхніх концертах глядачі накопичують стільки позитиву, що їм іще на тривалий час вистачає підтримувати свій організм у тонусі.
За 5 років існування театр танцю дав 300 концертів. Це дуже багато як для пенсіонерів. Такі нагороди, як Гран-прі, котру колектив уже двічі заслуговував, Міжнародний кубок Чапкіса, просто за красиві очі не даються. Щоб досягти майстерності, пенсіонерам доводиться дуже сильно попотіти на тренуваннях. Щоправда, про танцюристів говорять, що вони не пітніють, а палають. Так ось це якраз про «відродженців». Вони палають! У прямому й переносному сенсі цього слова. Майже всі учасники колективу істотно скидають зайву масу тіла. Танцюристи зізналися, що одними тренуваннями не обмежуються, а займаються самі щодня, власне, вони сумлінно дотримуються порад Поля Брегга і своєї наставниці Людмили Григор'євої.
Один із танцюристів пожартував: «А ви знаєте, ми не тільки тут худнемо, ми ще й ростемо!» Жарти жартами, але, виявляється, навіть дорослі люди, почавши займатися танцями, можуть вирости на 2—3 см. А відбувається це завдяки тому, що випрямляється хребет.
Танцювальні композиції, які створює для свого колективу Людмила Федорівна, досить прості у виконанні (крім сольних партій), але деякі з них тривають ледь не 15 хвилин. Один танцювальний сюжет переходить в інший. Щоб запам'ятати численні комбінації, танцюристам доводиться напружувати пам'ять. А це найліпша профілактика захворювання Альцгеймера. Як хороший психолог, Людмила Федорівна дає можливість розкритися кожному, і для кожного танцюриста знаходить свою роль, навіть для тих, хто вже не може активно рухатися на сцені, але здатен і хоче брати участь у концертах, наприклад, кардибалет (підтанцьовка біля сцени).
— Ми не проводимо кастинги, як це зараз прийнято, — розповідає художній керівник. — До нас приходять усі, хто бажає торкнутися до творчості. На репетиціях я намагаюся створити таку обстановку, щоб людина могла розкритися. Новенькі окремо повторюють рухи за основним танцювальним складом. Їм здається, що я їх не помічаю. Але я дуже уважно за ними стежу. Чи є у потенційного танцюриста музичний слух, наскільки він пластичний, наскільки комунікабельний, яка у нього пам'ять, фізичні можливості, словом, — проводжу діагностику. Якщо утримаєшся за хвостом, літатимеш...
— Це не просто задоволення, а передусім особливий стан душі, — діляться своїми емоціями танцюристи. — Кожен із нас дуже змінився за час роботи в театрі танцю. Ми відчуваємо в собі сили жити, танцювати, ми бачимо перспективу. А якщо так, то ми все ще молоді.
Після активного виступу на святкуванні Дня Незалежності України, на наступний день 25 серпня на Співочому полі в Києві відбувся бенефіс цього самобутнього колективу. А тривав він майже 4 години. І це все тягнуть пенсіонери? Важко повірити. Але... можете перевірити, на собі. Якщо все ще відчуваєте сили танцювати, маєте здібності й хочете по-справжньому відчути себе молодим і здоровим, приходьте в Київський міський Палац ветеранів, який знаходиться на вулиці Бастіонній, 11. Він функціонує на громадських засадах.
Напевно, варто прислухатися до Ніцше: «Хода розкриває, чи йде хто вже по дорозі своїй, — дивіться, як я йду! Але хто наближається до мети своєї, той танцює».

Тетяна КИЯНИЧЕНКО.

передплата