Прийшли якось глухий, сліпий та німий до Бога.
— Скажи, Господи, за що нам таке нещастя?
— Тобі, — каже Бог глухому, — за те, що ти нікого не слухав, крім себе. Тепер ти нікого не чуєш, і ніщо тобі вже не заважає слухати власні роздуми й думки.
— Тобі, — звернувся Всевишній до сліпого, — за те, що ти нікого й нічого не хотів помічати, крім себе та своїх потреб. Тепер ти позбавлений бачити те, чого не бажав бачити.
— А тобі, — продовжив Господь, вказуючи на німого, — дана можливість мовчати, бо переговорити й переслухати тебе було неможливо. Ви отримали те, — звернувся Бог до всіх, — що хотіли, чому ж ви не радієте, а сумуєте?
Але ті лише промовчали, похнюпивши голови. Ніхто з них і не припускав, що щастя, про яке вони так мріяли, обернеться горем.
Потрібно пам’ятати, що вуха дано людині, аби слухати й чути, зір — щоб дивитися й бачити, а язик — аби спілкуватися, розуміти іншого й бути зрозумілим.
