Нині пильну увагу медицини все більш привертає поширення метаболічного синдрому — наявності в організмі кількох порушень обмінного характеру, що негативно позначається на його діяльності. Особливо непокоїть, що це стає причиною серйозних серцевих негараздів. Значне збільшення випадків коронарної хвороби та її загрозливого наслідку — інфаркту міокарда, які розвиваються на тлі метаболічного синдрому, спонукає вчених і лікарів шукати методи порятунку серця шляхом впливу на метаболічний синдром. Зокрема, ці питання наполегливо вивчають в Національному науковому центрі «Інститут кардіології імені М.Д. Стражеска НАМН України». Уже понад дванадцять років славетний інститут очолює відомий учений-кардіолог, завідувач кафедри терапії та ревматології НМАПО ім. П.Л. Шупика, заслужений діяч науки і техніки України, академік НАМН Володимир КОВАЛЕНКО. Володимир Миколайович розповів нашому кореспонденту про роль метаболічного синдрому як причини розвитку серцевої патології й про можливості загальмовувати несприятливі процеси.
— Шановний Володимире Миколайовичу, нині атеросклероз, ішемічну хворобу, інші чинники та прояви серцевих патологій передусім пов’язують із наявністю метаболічного синдрому. Що стоїть за цим терміном? — Під терміном «метаболічний синдром» (МС) криються серйозні патології організму, які спричинюють розвиток атеросклерозу та ішемічної хвороби. А саме: порушення обмінних процесів у поєднанні з прихованим системним запаленням (запальний процес відбувається практично у всіх тканинах організму). Нині достеменно з’ясовано, що основою атеросклерозу та ішемії, кисневого голодування міокарда є не ізольоване збільшення рівня холестерину в крові, а цілісний «букет». Ідеться про порушення в обміні ліпідів, ліпопротеїнів (жиророзчинних речовин, які входять до складу всіх клітин), а також глюкози, особливо якщо вони поєднані з артеріальною гіпертензією, згаданим системним запаленням та оксидантним стресом (ушкодження клітин унаслідок змін в окиснювальному процесі), чим порушується дихання тканин. У перекладі термін «синдром» означає — разом біжать, тобто виникає досить потужна навала на фізіологічну та біохімічну сталість. Установлено, що ризик виникнення ішемії серця в осіб із наявністю кількох складових метаболічного синдрому в 5 разів вищий, ніж за наявності традиційних чинників атеросклеротичного ураження судин. До того ж переконливо доведено, що МС спричинює не лише серцево-судинні патології, а й цукровий діабет ІІ типу. Швидкий розвиток тяжких форм ішемічної хвороби серця у хворих з МС зростає у 2—3 рази, крім того, його наявність знижує ефективність терапії таких хворих, особливо в разі хірургічних та ендоваскулярних (малотравматичних) втручань. Зростає актуальність розв’язання цих проблем ще й тому, що поширеність метаболічного синдрому набуває агресивності. Якщо до середини 90-х років МС спостерігався у 25% населення США, то сьогодні проблема торкається третини дорослого і значної частини дитячого населення. Згідно з даними останніх епідеміологічних досліджень, поширеність метаболічного синдрому в західних цивілізаціях дорівнює 34—40%, а в пацієнтів з ішемічною хворобою серця метаболічний синдром діагностують у 45% випадків. Така тривожна статистика стосується й України.
— Одним із безумовних доказів розвитку МС вважають ожиріння, надмірну масу тіла. Чи не похитнулися такі погляди? — Ви знаєте, це ключове питання кардіології. Ось деякі дані, що наведені в нашому нещодавньому науковому огляді «Метаболічний синдром, значущість у патогенезі атеросклерозу та ішемічної хвороби серця, можливості ензимотерапії в їхній профілактиці та лікуванні» (2011). Поширеність метаболічного синдрому серед підлітків з нормальною масою тіла (зверніть увагу, нині ця проблема стосується все більшої кількості підлітків) у Великій Британії становить 2%. Проте у підлітків із зайвою масою тіла наявність МС сягає 50%. Відповідно МС, за тривалими спостереженнями, підвищує ризик фатальних кардіальних фіналів у 3,2 разу. Також виявлено, що виразна інсулінорезистентність, тобто відсутність відповідного зниження рівня глюкози в крові після введення інсуліну, з ризиком виникнення серйозних серцевих проблем є характерною небезпечною рисою не тільки осіб з класичним ожирінням, а й не меншою мірою за катастрофічного схуднення та астенії, які можуть розвиватися в разі голодування, в онкологічних хворих, у ВІЛ-інфікованих, у тих, хто приймає хіміо- чи антиретровірусну терапію. Іншими словами, серце, його судинна система стає мішенню, зоною ймовірної аварії за різних, інколи прихованих, патологічних станів, за різних проявів МС, а не лише надмірної маси тіла. Порушення жирового обміну, ожиріння, й не тільки зовнішнє, а й вісцеральне, приховане (відкладання жирової тканини в так званих «заборонених зонах» — навколо перикарда, тобто тканинної оболонки серця, та артерій, у серцевому м’язі, печінці, скелетних м’язах), є відбиттям патологічних процесів, обмінного дисбалансу. Тож наявність зовнішнього потовстішання, зайва огрядність — лише одна з підстав для подальшого обстеження. Дуже важлива ознака серцевих ризиків та негараздів — інсулінорезистентність. Тому слід підкреслити, що зневажання своєчасною діагностикою МС із застосуванням сучасних лабораторних методів може обернутися серйозними помилками у визначенні лікування. Приміром, застосування деяких сечогінних засобів та певних регуляторів діяльності серця у хворих з артеріальною гіпертензією в поєднанні з метаболічним синдромом супроводжується критичним зростанням інсулінорезистентності і, як наслідок, зумовлює серцево-судинні патологічні прояви, виникнення цукрового діабету.
— Тут, Володимире Миколайовичу, слушним є запитання — що робити? Чи справді системна ензимотерапія, тобто застосування ензимів (ферментних регуляторів), є доцільною у разі МС? — За пропозицією моїх колег К.М. Веремієнка й А.І. Терзова я ще наприкінці минулого століття долучився до перевірки ефективності поліензимної терапії (з одночасним використанням кількох ферментних складових) у випадках ревматичної патології. Адже аспекти лікування цих складних хвороб мене як терапевта й ревматолога завжди непокоїли, бо більшість медикаментозних засобів тут мають негативи. Саме в ході цих робіт та досліджень наша клініка переконалася в доцільності використання СЕТ (системної ензимотерапії) не лише в лікуванні хворих на ревматичні патології, а й на серцеві недуги на тлі порушення метаболічного статусу. Ми навіть, за моєю ініціативою, у 2000 р. провели фундаментальну науково-практичну конференцію щодо перспектив СЕТ і видали монографію «Системна ензимотерапія. Теоретичні основи, досвід клінічного застосування» (за редакцією професорів К.М. Веремієнка, В.М. Коваленка).
— У чому перевага цього напряму? — Мене та інших засновників Асоціації ревматологів та кардіологів України передовсім як лікарів-клініцистів широкого профілю приваблювала абсолютно оригінальна біохімічна побудова поліензимних препаратів, коли за ідеєю їхніх винахідників Макса Вольфа та Хелени Бенітез (США) в одній пігулці було вперше поєднано ензими тваринного та рослинного походження. Доктор Карл Рансбергер (Німеччина, Мюнхен), побачивши в цьому винаході одну з надій медицини, надав йому промислових масштабів. Своєю чергою Кузьма Веремієнко, талановитий український біохімік-ензимолог, і Анатолій Терзов, досвідчений лікар-кардіолог, кандидат медичних наук, вихованець інститутів імені О.О. Шалімова та М.Д. Стражеска, забезпечили науково-практичне просування системної ензимотерапії в низці клінічних закладів України. До речі, саме лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки К. Веремієнко вперше в Україні отримав у чистій формі протеолітичні (що діють на певні білкові сполуки) ферменти тваринного походження — трипсин та хімотрипсин, а також уперше у світовій науці експериментально довів, що препарати СЕТ у формі пігулок, всмоктуючись у кишечнику, потрапляють в потрібних кількостях і в кров’яне русло. Тому відпадає потреба їх ін’єкційного введення (за допомогою шприца чи крапельниць). Це одна з переваг СЕТ.
— Чи справді можливості СЕТ унаслідок унікального ферментного складу препаратів є особливими порівняно з іншими лікарськими засобами? — Це справді так. Скажімо, бромелаїн, рослинна протеаза з ананаса, яка входить у біохімічну структуру вобензиму (препарату СЕТ), запобігає тканинному набряку або зменшує його, а також скупченню тромбоцитів і спазму судин. Погодьтеся, це досить важливі для протидії запаленню властивості. Щодо папаїну, іншого рослинного ферменту в препаратах СЕТ, що міститься в тропічній папайї, то він, окрім тотожних бромелаїну гідролітичних ефектів, потужно нейтралізує цитокіни — шкідливі клітинні біохімічні утворення, прискорює відновлювальні процеси. Композиція цих екзотичних ензимів з класичними ензимами тваринної природи (хімотрипсином, трипсином, ліпазою, амілазою) в препаратах СЕТ значно підсилює терапевтичну ефективність цих засобів, оскільки кожний із подібних потужних модуляторів вибірково впливає на певні молекулярні ланки в білкових структурах.
— Така біохімічна вибірковість СЕТ, можливо, і є «золотим ключиком?» — Гарне запитання! Причому секрет цей цілком розшифрований українським дослідником академіком В.О. Беліцером та одним із його учнів — К.М. Веремієнком. Завдяки поєднанню певних компонентів СЕТ діє вибірково лише на патологічні утворення в організмі (пептиди) — головні чинники запалення, знешкоджуючи їх. Це й забезпечує дієвий та безпечний терапевтичний ефект. Якщо хочете, це досконала терапія успіху.
— Ви, шановний Володимире Миколайовичу, як уже зазначалося, володієте величезним досвідом застосування СЕТ у разі наявності ревматичної патології та патології серця. Як спрацьовує ця система? — Результати досліджень свідчать про високу ефективність системної ензимотерапії як потужного протизапального засобу та імуномодулятора (своєрідного штурмана нормалізації імунітету) під час лікування ревматоїдного артриту, червоного вовчаку та інших автоімунних захворювань. Так, доповнення вобензимом стандартної схеми терапії у 78 хворих на ревматоїдний артрит супроводжувалося зниженням ШОЕ, надлишку імуноглобулінів та циркулюючих імунних комплексів (певних білкових сполук патологічної дії, що містяться в руслі кровообігу) на тлі стимуляції клітин, які продукують інтерферон. Крім того, застосування вобензиму в комплексі з базовою терапією у хворих на ішемічну хворобу серця в більшості випадків характеризувалося зменшенням частоти та важкості нападів стенокардії, підвищенням витривалості до фізичних навантажень порівняно з контрольною групою. Ефект поєднувався зі зменшенням вмісту холестерину в крові на 25% наприкінці 2-тижневого курсу лікування. У 45 хворих із гіпертрофічною кардіоміопатією використання вобензиму призвело до зниження показників оксидантного стресу, поновлення належного імунного статусу. Захисний ефект відзначено й у хворих на інфаркт міокарда, причому лабораторно зафіксовано підвищення рівня антиатерогенних ліпопротеїнів (сполук, що протидіють розвитку атеросклерозу).
— У новітній оглядовій роботі за Вашим співавторством, на яку ми посилалися, Ви, зокрема, підкреслюєте наявність у препаратів СЕТ виразних протизапальних властивостей, здатності нормалізувати ліпідний спектр крові, що стало підставою для виконання експериментального дослідження, в якому на моделі інсулінорезистентності перевірялася ефективність вобензиму у запобіганні розвитку та усуненні порушень обміну речовин. Які результати цього дослідження? — Це фактично класичний доклінічний експеримент. Дослідження було проведено на кролях, які впродовж 8 тижнів перебували на дієті, збагаченій ліпідами. 20 кролів входили до контрольної групи, а 10 становили групу, що отримувала вобензим у дозуванні, аналогічному його клінічному застосуванню, з першого дня спеціальної дієти. Застосування вобензиму на експериментальній моделі МС супроводжувалося вираженим протизапальним ефектом, що зумовлювало отриману антиоксидантну, антигіпертензивну, ліпідокоригувальну, антиатерогенну та антитромбоцитарну дію і, що надважливо, відновлювало чутливість до інсуліну. Це дає підстави розглядати системну ензимотерапію як потенційний шлях та спосіб корекції обмінних та функціональних порушень, які виникають як наслідок запалення за МС — провідного чинника розвитку ішемічної хвороби серця. Важливо при цьому зазначити, що в разі застосування СЕТ нормалізується рівень фібриногену — одного з основних білків у гострій фазі запалення й чинника серцевих та судинних змін. Протизапальна дія та фібринолітична активність вобензиму зумовлює також його здатність поліпшувати мікроциркуляцію й реологічні властивості крові. Збереження чутливості до інсуліну в результаті застосування вобензиму в умовах системного запалення також значною мірою пов’язане з протеолітичною (вибірковим розщепленням певних білків) активністю СЕТ.
Розмову вів Юрій ВІЛЕНСЬКИЙ, кандидат медичних наук.
