Серед давніх рецептів приготування ліків дуже багато таких, що ґрунтуються на використанні прянощів. Недаремно в стародавніх цивілізаціях (аж до часів Середньовіччя) цінність спецій і прянощів була такою, що їх часто прирівнювали до золота й дорогоцінних каменів. Торгові каравани з цими скарбами охороняли особливо ретельно. А коштував такий товар дуже дорого.
Сьогодні прянощі доступні всім. Та, на жаль, ми втратили знання й бажання використовувати їх для збереження власного здоров’я. Нині кожен з нас може виправити цю помилку й вирощувати в себе вдома цінні рослини, які можна використовувати для раціонального харчування та для лікування багатьох недуг.
Полин дракона
Так у дослівному перекладі з латини звучить назва рослини, знайомої нам як острогін (естрагон) чи тархун. На Кавказі без цих прянощів (молодих листочків) важко уявити приготування салатів, у нас же більше використовують острогіну для соління огірків. Він має приємний смак та аромат, тому надає особливої пікантності гарячим стравам з м’яса та риби.
Водночас листя, квіти (їх збирають на початку цвітіння) та корені рослини (їх викопують восени) мають лікувальну дію. В аптеці, на жаль, таких цінних ліків ви не знайдете,тому вирощуйте естрагон удома. Ця рослина, окрім ефірних олій, містить алкалоїди, аскорбінову кислоту, дубильні речовини, каротин, смоли. Вона стимулює секрецію шлункового соку, жовчі, чинить загальнозміцнювальну дію, тому тархун призначають для поліпшення травлення, в разі хронічних гастритів зі зниженою кислотністю. Острогін діє заспокійливо, навіть чинить легку снодійну дію. Відвар кореня в білому сухому вині вживають у разі туберкульозі легенів чи як тонізувальний засіб. Рецепт такого відвару винайшли ще земські лікарі: подрібнений корінь заливають білим вином (на 1 см над поверхнею маси), настоюють 2 тижні, вживають по 30 -50 мл 2-3 рази на добу до їди (якщо кислотність шлункового соку знижена) та після їди (якщо підвищена).
У домашніх умовах можна приготувати настій листя: 6 г залити 200 мл окропу, настояти до охолодження, пити по 1/3 склянки 3 рази на добу до їди.
Зауважу лише, що в оліях усіх видів полину міститься речовина, яка має епілептоформну дію, тому їх не можна передозовувати. Також не рекомендують вживати ці рослини вагітним.
Іспанський корінь
Скорцонера - цінна харчова рослина, яка має цілющі властивості. Її коренеплоди містять інулін, тому їх широко використовують у харчуванні хворих на ЦД: вживають як гарнір чи самостійну страву. Готують як цвітну капусту – відварюють, тушкують, обсмажують, можна робити пюре. Сушені корені однорічних рослин додають у перші та другі страви, соуси (корені миють, чистять, натирають та тертці чи нарізають соломкою, сушать у духовці). З листя скорцонери можна готувати салати, додаючи цибулю, петрушку, кріп, сметану, сіль.
Ця рослина має ще й сечо-, жовчо- та потогінні властивості, заспокоює нервову систему та добре гоїть рани. Народна медицина радить використовувати відвар кореня скорцонери для лікування кашлю, задухи та інших захворювань верхніх дихальних шляхів, недуг печінки. Помічний він і в разі подагри, ожиріння, недокрів’я, атеросклерозу, авітамінозу, радіаційного ураження. Для цього 1 ст. л. подрібнених коренів кип’ятити в склянці води впродовж 10 хв, настояти 20 хв, пити по 1 ст. л. 3-4 рази на добу.
Можна використовувати свіжий сік з кореня для зрошення ран, аплікацій на ясна (в разі діабетичного пародонтозу).
Священна трава
Так у Біблії названо гісоп лікарський, якому приписували надзвичайно потужну очисну дію. Тому не дивно, що гісоп став однією з найперших лікарських рослин, яку використовували Гіппократ та Діаскорид (у вигляді гісопового вина та водного відвару). Ефірні олії, флавоноїди, цінні кислоти, зокрема, урсолова, олеанолова, гіркі дубильні речовини, смоли, барвники - завдяки такому складу гісоп має потужні антисептичні властивості, а в багатьох фармакопеях світу його визнано ефективним спазмолітиком.
В Україні і народні цілителі, й земські лікарі використовували гісоп для лікування туберкульозу, катарів верхніх дихальних шляхів, як відхаркувальний засіб. Препарати з цієї рослини помічні в разі астми, трахеїту, підвищеної пітливості (особливо в туберкульозних хворих), захворювань горла, поганого травлення, коліту, метеоризму, анемії, неврозу, стенокардії, ревматизму, стоматиту, для лікування забиттів, ран, екземи.
Із наземної частини рослини, яку збирають під час цвітіння, готують лікувальний настій: 1-2 ст. л. залити 2 склянками окропу, настояти впродовж 1 години та приймати по півсклянки 2-3 рази на добу за 20 хв до їди. Пити теплим.
Можна зробити настоянку на горілці: 20 г трави на 100-200 мл, настоюють 7 днів, проціджують та вживають по 1 ч. л. 2-3 рази на добу.
Для зовнішнього застосування (полоскань, промивань та компресів) настій готують за іншим рецептом: 2 ч. л. на 1 склянку окропу, настоювати 30 хв.
Народна медицина радить хворим на цукровий діабет такий засіб: 1 ст. л. подрібнених коренів на 1 склянку води, кип’ятити 10 хв, настояти 30 хв, пити по 2 ст. л. тричі на день.
Утім, священна трава корисна й здоровим людям – з неї можна приготувати чудові приправи до перших та других страв, холодних закусок, м’ясних та овочевих супів і рагу, салатів, для поліпшення смаку страв із квасолі, бобів, гороху (сухе листя гісопу змішують із болгарським перцем).
Можна робити салат із свіжого листя гісопу, петрушки, цибулі, кропу, додати сметану й варені яйця. У багатьох країнах з гісопу виготовляють легкий тонізувальний напій для людей похилого віку й широко застосовують його в дієтичному харчуванні. Проте людям, схильним до епілепсії, та вагітним цю рослину використовувати не можна. Варто врахувати й те, що гісоп підвищує артеріальний тиск.
Той, що приборкує змій
Змієголовник – відома ефірно-олійна та медоносна рослина. Можливо, донедавна менш відомий як рослина лікарська. І це невиправдано, оскільки змієголовник має виражені седативні, протисудомні, болезаспокійливі, ранозагоювальні властивості. У народній медицині цю рослину використовують у разі тахікардії, невралгії, легких форм мігрені, від ломоти в разі застуди, як знеболювальний засіб у разі зубного болю, ревматизму, забиття.
Для внутрішнього застосування: 1 ст. л. сировини (наземна частина рослини, зібрана під час цвітіння) настояти в 1 склянці окропу 15 хв, процідити, охолодити, вживати по 1 ст. л. 3-4 рази на добу за 15 хв до їди. Цей засіб можна використовувати також для полоскань та компресів. Подрібнене свіже листя змієголовника прикладають до гнійних ран (чи розпарене листя в марлевій серветці).
Листя змієголовника використовують у кулінарії – для приготування салатів, компотів (воно має лимонний аромат), м’ясних і рибних страв, борщів, бульйонів, овочевих рагу.
Аптечний кріп
Він же – фенхель. Нині – улюблена приправа французьких та італійських кулінарів. Колись – популярні ліки, які застосовували Діаскорид, Пліній, Авіценна, Гіппократ. Вони призначали його як відхаркувальний, очний засіб і для поліпшення травлення. Діаскорид рекомендував корінь фенхеля в разі недостатнього сечовипускання. Китайці, індійці, греки використовували його як ліки, прянощі та магічний засіб, що начебто відганяв злих духів і захищав від зурочень.
Фенхель має солодкуватий присмак, його плоди вживають як десерт, додають до салатів, тушкують з олією тощо. Стебла та молоді «парасольки» рослини використовують для засолювання овочів. Плоди фенхеля, зібрані у фазі повного дозрівання, подразнюють рецептори слизових оболонок, посилюють секрецію травних залоз, бронхів, мають спазмолітичні властивості.
Препарати фенхеля рекомендують для поліпшення травлення, в разі хронічного закрепу, кишкових кольок, проносу, метеоризму, захворювань верхніх дихальних шляхів, бронхіту, кашлюку, вони регулюють менструальний цикл, помічні за жовчнокам’яної хвороби, статевого інфантилізму. Це чудовий глистогінний та антивірусний засіб. Фенхелеве насіння у вигляді настою дають діткам від «здутого животика».
У терапевтичній практиці препарати фенхеля застосовують у разі спазмів органів черевної порожнини, хронічної коронарної недостатності, сечокам’яної хвороби, подагри, недостатності молока в жінок-годувальниць, клімаксу, ожиріння, як діуретичний засіб. Настій: 1 кавова ложка плодів на 1 склянку окропу, настояти 10 хв, приймати по 1 склянці 3 рази на добу після їди. Або ж 2 ст. л. плодів залити 1 склянкою окропу, настояти впродовж 1 години, приймати по 1/3 склянки 3-4 рази на день. Цей засіб можна використовувати у вигляді аплікацій у разі дерматомікозів.
Хлібне насіння
Таку другу назву дістав ганус (аніс) звичайний. Останнім часом він здобув подвійну славу, оскільки вчені відкрили в ньому багато цінних лікувальних властивостей (смакові достоїнства цієї пряної рослини відомі здавна). Листя та плоди анісу містять багато ефірної олії, вітаміни групи В, Е, К, С, дубильні речовини.
І офіційна, й народна медицина використовують цю рослину як відхаркувальний, знеболювальний, жарознижувальний, потогінний засіб і такий, що активізує роботу підшлункової залози, підвищує перистальтику кишечнику, допомагає позбутися метеоризму. Препарати анісу регулюють менструальний цикл, помічні за менструального болю, активізують виділення молока в годувальниць і навіть стимулюють пологи.
Вони лікують кашлюк, ентерити, ентероколіти. Аніс входить до складу протидіабетичних чаїв. Насіння та стебла рослини поліпшують роботу печінки, розріджують мокротиння та сприяють його видаленню. Відвар насіння з яєчним білком використовують для лікування опіків першого та другого ступеня, алергійних висипань і поверхневих ерозій.
Настій цієї рослини рекомендують для лікування хвороб сечового міхура, нирковокам’яної недуги та інших захворювань нирок. Сухі стебла анісу (1 ст. л. на 1 склянку окропу) настоюють 30 хв, п’ють по 1/4 склянки 3 рази на добу до їди в разі порушення функції нирок. Для лікування алергії 1 ч. л. насіння кип’ятити 2 хв в склянці води, настояти 30 хв, пити по 1/4 склянки 3 рази на добу до їди.
У разі застуди готують відвар насіння анісу з медом: 1 ст. л. залити 1 склянкою води, кип’ятити 15 хв, настояти 20 хв, пити теплим 3-4 рази на добу, додаючи 1 ч. л. меду чи 1 ст. л. коньяку.
Свіже листя ганусу додають до салатів (особливо він «дружить» з огірками), як гарнір до м’яса, риби. Аніс із лавровим листком – чудова приправа до холодцю та заливних м’яса й риби, до грибних страв. Можна приготувати ароматне пюре з листя ганусу: його промивають, тушкують у закритому посуді на вершковому маслі, протирають і подають як гарнір до м’яса та риби.
Любов ДУДЧЕНКО,
кандидат біологічних наук.
