Сьогодні доведено, що хвороби травного тракту трапляються не лише через неправильне харчування, а й унаслідок пережитих стресів, напруженого ритму життя тощо. І за кожним діагнозом – своя історія, а отже й індивідуалізоване лікування.
Лариса Гуцол, кандидат медичних наук, лікар-гомеопат.
Нині фахівців непокоїть не лише зростання кількості захворювань травного тракту серед дорослих та дітей, а й дивна їх особливість: якщо раніше гастрити та виразки загострювалися посезонно, сьогодні ці хвороби можуть нагадувати про себе цілий рік.
Пояснень тому кілька, й одне з них – на перше місце серед причин хвороб травного тракту виходить психоемоційний чинник, який вносить безлад у роботу нервової та ендокринної систем.
При чому тут ендокринна система? Річ у тім, що травний канал є в тому числі й потужним ендокринним «механізмом», який продукує багато специфічних гормонів. Наприклад, гастрин, мотилін, глюкагон, соматостатин, секретин, холецистокінін тощо. Деякі з них тісно пов’язані з центральною нервовою системою, тобто прослідковується нейрогуморальна регуляція процесів травлення.
Хто кого не розуміє
Дуже часто пацієнти скаржаться на те, що їх турбує абдомінальний біль та інші функціональні порушення травного тракту, але під час клінічного обстеження в них не виявляють нічого «особливого». Хворий страждає, а лікар розводить руками чи призначає ліки, які чомусь не допомагають. Навряд чи звичайний лікар буде «докопуватися» до психологічних причин такого стану чи звертати на нього особливу увагу. Натомість саме психоемоційне походження збоїв у роботі цих органів домінує. Тому й конституціональні гомеопатичні засоби в таких випадках є дієвішими за традиційні препарати.
Пригадую приклад із власної практики, який уразив навіть мене. Пацієнтка впродовж кількох років лікувалася в гастроентеролога, та це не допомогло їй позбутися болю в шлунку та в ділянці жовчного міхура. Вона говорила своєму лікарю про те, що біль виникає «від нервів» (чоловік пиячить і, як вона говорила, «виїдає їй печінку»), але почула у відповідь: «Не вчіть мене лікувати, а якщо у вас нерви — звертайтеся до психіатра».
Плачучи, вона розповідала мені про свої поневіряння, і я вирішила дати їй гомеопатичний препарат уже під час прийому. Через кілька хвилин жінка вигукнула: « Що це Ви мені дали?», я подумала, що їй стало зле, але виявилося, що біль, який їй дошкуляв, раптом минув. Тобто препарат одразу потрапив у ціль: «нервовий» шлунок відреагував на нього так, як і мало бути.
Здавалося б, відповідь про причини недуги цієї пацієнтки лежала не поверхні, але традиційна медицина вперто її ігнорує. Те, що чує та «читає» зі слів пацієнта гомеопат, і є ключем, який відкриває цю відповідь.
Класична медицина йде іншим шляхом, максимум, може порадити хворому не хвилюватися, але це не завжди йому вдається, особливо якщо життєві обставини продовжують заганяти його в безвихідь.
Гомеопатія може допомогти організмові правильно реагувати на стрес (а чи й не реагувати на нього взагалі). Тим більше, що психоемоційна травма може ховатися набагато глибше – і в душі пацієнта, й у часі.
Одна з моїх студенток – худорлява бліда дівчинка, постійно скаржилася на біль у животі, нестравність та відсутність апетиту. Через постійні проноси вона пропускала лекції в медуніверситеті або часто виходила з аудиторії. Коли я спробувала поговорити з нею й поцікавилася сімейними обставинами, вона відповіла, що в родині панує спокійна атмосфера.
Та коли я попросила пригадати дитинство, дівчина раптом гірко заплакала. Виявляється, коли їй було 3 рочки, батько пішов із родини. Дівчинка дуже переживала й постійно його чекала. Коли їй виповнилося 5 років, батько вирішив повернутися й сказав, що прийде в найближчі вихідні назавжди. Дівчинка одягла своє найкраще плаття, зав'язала улюблені банти й цілий день, тремтячи, чекала татуся: а раптом він не повернеться й вони назавжди залишаться з мамою самі. Батька чомусь довго не було, можливо, просто збирав речі, але мала малювала собі жахливі картини. Коли тато повернувся, її радості не було меж.
Із того часу родина жила в спокої, та дівчинка почала хворіти, їй встановлювали різні діагнози, лікували амбулаторно й у стаціонарі, але хвороби травного тракту не відступали, хоча й перебігали «мляво». Стан різко погіршився після того, як її залишив коханий хлопець.
Через місяць лікування гомеопатичними препаратами в неї вже не було скарг на травний тракт. Хоча лікування ми продовжили й надалі.
Ці приклади – лише підтвердження теорії про психосоматичне походження хвороб травного тракту. Гомеопатія базує свій підхід до лікування хворих саме на цьому аспекті ось уже понад 200 років. Здається, починають розуміти це й у сучасному світі, але винятково теоретично: в практику класичної медицини це поки що не вносить жодних коректив.
Тому, наприклад, хвороби печінки, які часто виникають унаслідок побічної дії фармпрепаратів, знову лікують засобами хімічного походження, спричиняючи ще більше навантаження на орган і створюючи замкнуте коло.
А чи враховує медична статистика, скільки пацієнтів із хворобами кишечнику (й не лише із синдромом подразненого кишечнику) мають неврози та інші психосоматичні розлади? Таки ні, тож і лікують їх за класичною схемою.
Та навіть звичайні закрепи часто мають психогенне чи неврогенне походження (у зв’язку зі змінами функції вегетативної нервової системи). Гомеопат це неодмінно врахує. Зрештою, такий підхід підказує звичайна логіка.
Мабуть, кожен із вас мав неприємний досвід «ведмежої хвороби» в якихось екстремальних ситуаціях, принаймні, «синдром подразненого кишечнику» - сьогодні дуже популярний діагноз, який встановлюють методом виключення інших хвороб. А його традиційне лікування таке ж марудне й малоефективне.
Хоча досвідчений класичний лікар неодмінно порадить хворому з таким діагнозом звернутися до психотерапевта чи до гомеопата. І матиме рацію. Гомеопатичне лікування цієї недуги (точніше, стану) дуже ефективне.
Як «переварити» біду
У народі часто говорять: «я це не переварю», «дістали до самої печінки», «мене нудить від нього», «я проковтнув образу». Підсвідомо ми вказуємо на тісний взаємозв’язок наших емоцій і реакцій на них із боку травного тракту.
Свого часу німецький психіатр Йоганн Хайнрот, який першим запровадив термін «психосоматика», в одній зі своїх книг писав, що якби наші органи черевної порожнини могли розповісти історію своїх страждань, ми з подивом дізналися б, з якою силою душа може зруйнувати тіло. Так, часто ми самі собі стаємо ворогами – через «поганий» характер, невміння покладатися на волю Творця, образи на оточення, надмірні амбіції тощо.
Представники психосоматичної медицини вважають, що травний тракт є надзвичайно вразливим до психологічних конфліктів, оскільки це закладено в нашій підсвідомості: всі ми були дітьми, а відчуття ситості та захищеності в дитини нерозривне. Якщо руйнується впевненість у тому, що тебе люблять, тобі комфортно – це вдаряє по «суміжному» ланцюжку травлення.
Дуже велику роль відіграє й характер людини. Зокрема, вважається, що виразка шлунка – це розплата ідеальних виконавців і людей із високим почуттям обов’язку, які вирізняються підвищеною тривожністю, вразливістю, сором’язливістю, певною невпевненістю в собі та надмірною вимогливістю до себе. Вони намагаються звалити на себе більше, ніж реально можуть витримати.
Це спричиняє стан постійного напруження, що може призвести до спазму гладких м’язів і судин органів травлення, погіршення їх кровопостачання, ішемії і як наслідок – виникнення виразки шлунка.
Натомість виразка дванадцятипалої кишки - це наслідок конфлікту між бажанням людини відчувати турботу, опіку й водночас бути ні від кого не залежним. Тому ця недуга більше вражає чоловіків, які страждають від дефіциту тепла в дитинстві та еволюційного прагнення свободи в дорослому віці, чи «ділові» жінки, які просто змушені бути лідерами, а природно тягнуться «під чиєсь крило».
Хвороби кишечнику – ще більше психозалежні. На цьому рівні зазвичай реалізуються сімейні й родові конфлікти. Ще давні греки пов’язували сум і стан «згущення жовчі», недаремно, слово «меланхолія» у перекладі з грецької означає «чорна жовч».
Песимістичний погляд на життя – шлях до хвороб жовчних шляхів. Накопичення негативних емоцій може проявитися утворенням жовчних каменів. http://www.sympaty.net/wp-content/uploads/2015/01/psixosomatika-zheludok-1.jpg А от у китайській та індійській медицині хвору печінку вважали місцем накопичення стриманого гніву.
Гастрит зазвичай виникає в людей, невпевнених у своєму майбутньому або, навпаки, впевнених у тому, що нічого хорошого їх попереду не чекає. Психосоматичною причиною виникнення печії вважається страх чи агресія, «загнані» всередину, коли обставини чи люди, які оточують хворого, насправді не влаштовують його, але він намагається переконати себе в тому, що все чудово.
Зрештою, цей перелік можна продовжити й із нього винести добрі уроки для профілактики згаданих недуг. У цьому також може допомогти профілактичне гомеопатичне лікування, підібране суто індивідуально. Але якщо вже вразила хвороба, головне - її пролікувати.
Перша скрипка
Недаремно кажуть: якщо не можеш змінити обставини, зміни ставлення до них. Але як змінити характер, який і диктує часом неправильне ставлення до життя?
Гомеопат не буде «ламати» вашу сутність, він підбере до неї ключі, визначивши так званий конституційний препарат. Саме ці ліки стануть вашим порятунком «від ста хвороб». У гомеопатії – це не дивина, а правило. Бо причина багатьох недуг людини може бути єдиною.
Підбір гомеопатичних препаратів здійснюється з урахуванням історії життя пацієнта, його психічних і фізичних особливостей, поведінки, а також особливих симптомів захворювання, які «вимальовують» індивідуальну картину.
Приміром, якщо терапевт запитає вас, де болить і чи цей біль гострий, гомеопат неодмінно поцікавиться найменшими подробицями. Бо на кожен портрет болю в гомеопатії є окремі ліки. Наприклад, біль може посилюватися на холоді чи в теплі, або ж хворий на нього реагує роздратуванням чи плаксивістю, важливо й те, о котрій порі біль виникає, коли вщухає, куди «віддає» та яку «площу» займає – подібних нюансів в опитувальнику гомеопата дуже багато. І вони є тією першою скрипкою, яка визначає тактику лікування.
Головне завдання гомеопатії – активізувати сили організму на боротьбу з хворобою. Як приклад – у мене є кілька пацієнтів похилого віку, які страждають від хронічного вірусного гепатиту С. Оскільки в них багато супутніх недуг, які є протипоказаннями для традиційної противірусної терапії (не витримає серце чи інші системи), доводиться призначати їм гомеопатичні однокомпонентні препарати, підібрані індивідуально, вони значно зменшують процес руйнування печінки, стримують прогресування хвороби, поліпшують якість життя хворих.
Наведене порівняння зі скрипкою – недаремне, бо гомеопатія – не просто метод лікування, це мистецтво пізнання організму, його слабких і сильних позицій, встановлення гармонії, яка забезпечує здоров’я.
