Починаючи з ранньої весни й до пізньої осені ми готуємо чаї, юшки, соуси, різну випічку, використовуючи ароматні трави, якими щедра наша земля. Вони не тільки поліпшують смак, піднімають настрій, а й позитивно впливають на здоров’я в цілому. Їх можна вживати свіжими, а можна запастися цілющими ароматними травами на зиму.
Усі види м’яти — в поміч здоров’ю
М’ята (лат. Mentha sp.) — великий рід багаторічних рослин із сімейства губоцвітих. Навесні однією з перших вона з’являється з-під снігу. Майже всі види використовують як лікарські трави та спеції. Лікувальними є листя, квіти та пуп’янки, зібрані перед цвітінням. Побічна дія відсутня.
М’ята перцева (Mentha piperita) — культурна рослина, яку вирощують для лікувальних цілей і для виробництва ментолу. Це відома лікувальна трава й пряність для приготування лікерів і кондитерських виробів.
Як прянощі додають у желе, креми, компоти, консервацію, солодке печиво, торти. Дозувати потрібно акуратно, бо вона може зробити їжу гіркуватою.
М’ята кучерява (Mentha crispa) — інший вид м’яти, ніжніший на смак, ніж м’ята перцева. Молоді листочки м’яти кучерявої можна додавати в салати, компоти, десерти, морозиво, м’ясні підливи, соуси, напої. Дуже підходить і до різних видів бобових (сої, сочевиці, бобів, квасолі тощо). Можна додавати її до яловичого, телячого, баранячого м’яса, маринованої дичини й свинини.
Порошок із м’яти дуже корисно додавати в юшки, особливо дітям, у яких немає апетиту, і людям старшого віку, які страждають від захворювань печінки й травного тракту.
М’яту корисно вживати в суміші з іншими спеціями, наприклад, із острогоном, лавровим листом, кардамоном: 1 ст. л. спецій на 500 г м’яса чи 1 л компоту.
М’ята круглолиста (Mentha rutundifolia) має дуже ніжний запах, під час нагрівання й варіння не стає гіркою, тому її можна використовувати у великих кількостях в кондитерських виробах, лікерах.
Ми звикли використовувати м’яту швидше як ліки, а не прянощі, хоча я всім би радила заготовляти всі її види, сушити, молоти й узимку вживати з їжею якомога частіше.
Лікувальні властивості м’яти відомі з давніх часів. Вона прекрасно впливає на шлунок, є одним із найпотужніших протиблювотних засобів. Дуже добре впливає на печінку, жовчні протоки, підшлункову залозу. Можна пити м’ятний чай, приймати кілька крапель м’ятної олії чи ж привчити себе регулярно посипати чорний хліб із маслом заготовленою про запас м’ятою.
М’ята лимонна (Melissa Officinatis). М’ята лимонна володіє як збудливою, так і заспокійливою дією. Особливо корисна вона боязким, нерішучим людям, тим, хто страждає від пригнічення нервової системи. Усуває боязкість і страх. Вживається для лікування вегетативної дистонії: серцевого болю нервового походження, схильності до розладів шлунка та кишечнику на ґрунті перенапруження, за судом, швидкої стомлюваності.
М’ята лимонна лікує також мігренеподібний біль нервового походження та деякі форми астми, судоми, що з’являються під час менструацій. Широке коло захворювань і симптомів, на які діє ця рослина, має загальну природу: всі вони виникають на ґрунті нервового перенапруження й вегетативної дистонії.
М’ята лимонна є зміцнювальним засобом після застуд та інфекційних захворювань.
Застосовується в разі підвищеної дратівливості, яка супроводжується болем у ділянці серця, шлунка, легень, голови; психічного виснаження; порушень сну, зумовлених занепокоєнням і страхом; запаморочень і непритомності; схильності до меланхолії. Встановлено, що активні речовини лимонної м’яти впливають на систему мозку, яка керує функціями вегетативної нервової системи, а також убезпечує й захищає його від потужних подразників.
Чай із м’яти лимонної: 2 ч. л. подрібненого листя залити 250 мл окропу. Щільно закрити й настояти протягом 10 хвилин. Приймати двічі на день по 70—100 мл. Щоб не випарувалися повноцінні активні речовини, чай із м’яти лимонної, як і з інших рослин, що містять ефірну олію, слід зберігати в закритому посуді.
Ванна: 60 г сухого листя залити 1 л холодної води, довести до кипіння, зняти з вогню, накрити й настояти протягом 10 хвилин. Процідити та влити у ванну.
У разі лікування нервових недуг м’яту можна вживати в поєднанні з пасифлорою, валеріаною, звіробоєм.
Є відомості, що чоловікам м’ята дуже корисна. Ще батько медицини Гіппократ писав, що регулярне вживання м’яти подовжує статевий акт. Вона також заспокоює нервову систему — здатна швидко знімати депресію та безсоння.
У спекотний літній день можна приготувати болгарський таратор із м’ятою. Узяти 10 г м’яти свіжої чи 5 г сухої, 200 мл кислого молока, 2 огірки, червоний перець. Огірки почистити й потерти на тертці з великими вічками, перець дрібно порізати, залити все холодним кислим молоком і зверху посипати м’ятою. Ця страва чудово охолоджує й лікує.
Можна заготувати на зиму сливи в солі. Потрібно 1 кг слив, 2 ст. л. лимонного соку (1 ч. л. лимонної кислоти), 20 г свіжої чи 10 г сухої м’яти, 3 ст. л. солі, мелений перець до смаку, 4 склянки води. Сливи помити, скласти в банки чи бочечки для соління. Зварити сироп, куди додати м’яту, сіль, лимонну кислоту. Залити сливи, накрити кришками й стерилізувати на водяній бані 2 години. Закатати кришками. Якщо заливають у бочечки, просто накрити тару.
Маючи сад, можна самому вирощувати м’яту лимонну. Для сім’ї достатньо чотирьох кущів, які висаджують ранньої весни на сонячному місці, найліпше — поблизу білої стіни, яка відбиває тепло та світло. Кущі садять у родючий, добре розпушений ґрунт на відстані 0,5 метра один від одного. Збирають листя перед цвітінням. Сушать його в затінку за помірної температури з метою збереження ефірних олій. Після висихання подрібнюють і зберігають у герметично закритому посуді.
Користь голові та шлунку
Меліса (лат. Mellissa officinalis) — багаторічна рослина з сімейства губоцвітих. Батьківщина — Південна Європа, Північна Африка. Росте на всіх землях Європи.
Уся рослина має перед цвітінням виражений лимонний запах, тому й називається м’ятою лимонною (синонім). Збирають мелісу під час цвітіння, сушать у сухому місці. Як прянощі вживають листя меліси (як свіже, так і сухе, розтерте на порошок). Свіже листя дуже смачне, використовують у літніх салатах, юшках тощо. Під час варіння запах зникає, тому додають його в готову страву.
Суху мелісу використовують узимку. З неї варять чай за багатьох хвороб, додають у компоти, консервацію, медовинку (хмільний мед), а також у яблучний оцет для ароматизації. Суху мелісу використовують як спецію під час консервування помідорів, баклажанів, патисонів, кабачків та ін.
Дуже смачне варення з аличі, якщо в нього додати листя меліси. Мелісу суху в порошку використовують для посипання риби та рибних юшок, а також дичини.
Меліса дуже любить сонце й вологі удобрені ґрунти. На наших дачах можна збирати 2 врожаї. Через 2—3 тижні після того, як зібрано перший урожай, меліса пускає нову квітучу поросль, і можна збирати другий урожай. Розмножується насінням, яке сама рясно залишає в ґрунті. Зберігати її потрібно в скляних банках, оскільки має різкий аромат, який зникає за тривалого зберігання.
Загальновідомо, що меліса лікує головний біль. Навіть хронічні мігрені швидко минають. Для цього готують чай із меліси: 1 ст. л. трави на 1 склянку окропу з обов’язковим додаванням меду (навіть для діабетиків). Мед «розвозить» ефірні олії меліси та інші речовини по всіх кровоносних судинах, у тому числі мозкових.
Відомо, що більшість випадків головного болю «пов’язана» з поганим травленням. У цьому меліса також може допомогти. Вона знімає шлункові спазми, «голодний», «виразковий» біль, добре чистить печінку; лікує серце, якщо вживати її регулярно в їжу чи як ліки за частих нервових зривів та спазмів серцевого характеру.
Рекомендується завжди носити з собою баночку з порошком меліси. Нервовим, «злим і жовчним» людям Св. Гільдегарда радила під час нападу, що починається, взяти 0,5 ч. л. сухого порошку меліси, швидко з’їсти й запити теплою водою. Це можна повторювати в міру потреби.
Олена СВІТКО,
натуропат, народна цілителька.
