Якось американець ішов зі своїм другом-індіанцем людною вулицею Нью-Йорк Сіті. Та несподівано індіанець вигукнув:
— О! Я чую цвіркуна!
— Ти з глузду з’їхав, — заперечив американець, огледівши переповнену людьми в годину пік центральну вулицю міста. Усюди снували автомобілі, працювали будівельники, над головою літали гвинтокрили.
— Але я справді чую цвіркуна, — наполягав індіанець. Він підійшов до квіткової клумби перед будівлею якоїсь установи, нахилився, трохи пошарудів у траві й покликав свого товариша. Той підійшов, теж нахилився поруч і побачив цвіркуна, який безтурботно сюрчав і радів життю.
— Дивно, — промовив американець. — У тебе, мабуть, фантастичний слух.
— Та ні. Усе залежить від того, на що ти налаштований, — пояснив індіанець.
— Мені важко в це повірити, — відповів американець.
— Ось, дивись, — сказав індіанець і розсипав на узбіччі тротуару жменю монет.
Відразу ж перехожі закрутили головами і полізли у свої кишені перевіряти, чи не вони, бува, загубили гроші.
— Бачиш, — блиснули очі індіанця, — все залежить від того, на що ти налаштований.
