Літо – розквіт природи, час цвітіння більшості лікарських рослин, які в цей період під силою сонця та дощів накопичують максимальну кількість біологічно активних речовин. Отож правильно зібрані й заготовані в цю пору трави - ефективні помічники в усуненні різних захворювань. Українські поля обдаровані силою-силенною надзвичайно потужних рослин. Деякі з них ми знаємо, а про цілющі властивості інших і не здогадуємося, а вони - таки справжні рятівники.
Як правильно заготовлювати трави, які з них порятують від недуг нирок та сечовидільних шляхів, а також захворювань жовчного міхура та печінки, - спеціально з читачами газети «Здоров’я і довголіття» ділиться травознай Андрій Миколайович - продовжувач династії травозная Север’яна Боровика.
Правила заготівлі та застосування лікарських трав
- Андрію Миколайовичу, як якнайкраще заготовляти цілющі трави, щоб вони не втратили свої властивості, щоб максимально зберегти їх біологічно активні речовини?
- На літо, передусім на липень, припадає найбільша кількість лікарських рослин, які ми, травники, заготовляємо для приготування цілющих фітозборів. Це дуже насичений для нас час. Потрібно поміж липневими грозами встигати зібрати рослини та зуміти правильно висушити. Кожна рослина має бути заготовлена у відповідній стадії вегетації, зазвичай для літніх рослин це трава на початку цвітіння (стебло з квітами та листочками без нижньої грубої частини). Такі квітучі рослини потрібно збирати зранку, як зійде роса. Це особливо важливо для запашних рослин, що містять велику кількість ефірних олій, концентрація яких максимальна в ранкові години.
Сушіння трав - один із найпоширеніших способів їх зберігання. Правильно проведене сушіння дає можливість зберегти біологічно активні речовини в травах і забезпечує довший термін зберігання. Для сушіння потрібно вибирати сухі, теплі дні. Рослини слід сушити на повітрі, в тіні чи в спеціальних сушарках за температури, яка не перевищує 40-50 С. Після сушіння трави зберігають у добре закритих контейнерах, що захищають від світла й вологості.
Більшість рослин зберігають усі свої властивості після висушування, хоча є винятки, наприклад, у свіжому листі кропиви міститься значна кількість вітаміну К1, який під час сушіння руйнується, тому якщо комусь важлива гемостатична властивість кропиви, потрібно використовувати свіжий сік рослини.
Коли постає вибір, що ж робити далі з рослинами і як їх перетворити на засоби для покращення здоров’я, врахуйте, що більшість діючих речовин у рослинах водорозчинні. Саме тому з сухої сировини найчастіше виготовляють водні витяжки (настій, відвар, напар), але бувають винятки, коли з рослин роблять олійні екстракти чи спиртові настоянки (ця форма доцільніша, якщо рослина сильнодіюча або ж має деякі отруйні речовини).
Термін придатності сухої сировини залежить від її виду. Для кори й коріння – до 5 років, листя та квітів - 1-2 роки, олійних настоянок - до 1 року, спиртові настоянки можуть зберігатися впродовж років. Та найефективніше використовувати сировину першого року зберігання.
Коріння заготовляємо восени, кору – навесні, трави й листя - влітку
- Чи є правила, в який сезон найкраще заготовляти кору, а коли наземну та підземну частину рослин?
Найкращим часом для заготовки квітів є початок їх розквіту, коли рослина містить найбільшу кількість активних речовин. Збирайте квіти та листя вранці, коли вони ще не втратили свіжості та не піддалися впливу сонця. Важливо вибирати здорові, незабруднені рослини та збирати їх за сухої погоди. Листя дерев заготовляють молодим, коли воно майже досягло свого звичайного розміру. Листя трав’яних рослин зазвичай збирають під час їх цвітіння. У деяких рослинах можна й після цвітіння, наприклад, у бобівника трилистого.
- Коріння, кореневища та інші підземні частини рослин рекомендується збирати восени, коли рослини готуються до періоду зимової спокою та накопичують у корінні багато корисних речовин. У деяких багаторічних рослин коріння можна заготовляти й напровесні.
Кору зазвичай рекомендується збирати навесні, коли рослини перебувають у періоді початку активного сокоруху й вона містить найбільшу кількість активних речовин.
Збирайте рослини з увагою до їх природних середовищ, оберігайте рідкісні види та не завдавайте шкоди екосистемі. Заготовлюйте лише ті частини рослин, які справді плануєте використовувати, залишаючи достатню кількість для подальшого росту та розмноження рослинного світу.
Спориш, хвощ, ромашка та ожина – «цілителі» сечовидільних шляхів
- Які з поширених доступних улітку трав слід заготувати в липні-серпні для оздоровлення нирок та сечовидільних шляхів? Які їх властивості?
- Спориш звичайний. Траву зрізають ножем, розкладають у затінку тонким шаром і сушать. Вживають за хронічних захворювань сечовивідних шляхів, ослаблення фільтраційної функції ниркових клубочків і появи в сечі великої кількості мінеральних солей, особливо солей щавлевої кислоти, при захворюваннях, пов'язаних із затримкою в організмі токсичних продуктів обміну. Як допоміжний засіб настій трави споришу приймають на початкових стадіях нирковокам'яної хвороби, в післяопераційному періоді після видалення сечових каменів.
Настій споришу перешкоджає утворенню сечових каменів, підвищує діурез, виводить із сечею надмір іонів натрію та хлору, збільшуючи фільтрацію в ниркових клубочках і зменшуючи зворотну резорбцію в ниркових канальцях. 2 ст. л. сировини залити 0,5 л окропу, настояти 2 години, процідити. Приймати по 50 мл тричі на день, перед їдою. Курс - 3 тижні.
Протипоказання: вагітність, підвищене згортання крові та тромбофлебіт, гостре запалення сечового міхура й нирок, наявність у жовчному міхурі та сечовивідних шляхах каменів, закрепи.
Хвощ польовий заготовляють у липні-серпні. Будьте уважні, не переплутайте його з іншими видами хвоща, вони отруйні! Сушать траву в затінку на повітрі, розстеливши тонким (5-7 см) шаром на папері або тканині.
Застосовують як сечогінний засіб при захворюваннях сечовивідних шляхів (пієліт, цистит, уретрит). Добрий терапевтичний ефект одержують за сечокам'яної хвороби, при кровотечах із сечових шляхів, зумовлених механічними чинниками (пісок, камінці).
2 ст. л. трави покласти в емальований посуд, залити 200 мл окропу, закрити кришкою й настоювати на киплячій водяній бані 15 хв. Настояти 45 хв, процідити. Об’єм настою довести перевареною водою до 200 мл. Перед прийомом настій збовтати. Приймати теплим 3-4 рази на добу через 1 годину після їди, дорослим та дітям від 14 років – по чверті склянки. Тривалість курсу визначає лікар індивідуально.
Протипоказання: гіперчутливість до біологічно активних речовин препарату, нефрит, нефроз, нефрозонефрит.
Ромашка лікарська. Збирають квіткові кошики руками чи спеціальними гребенями при самій основі або так, щоб залишки квітконосів були не довшими за 3 см. Заготовляють протягом періоду цвітіння рослини в суху погоду. Того ж дня сушать, розсипаючи тонким (2-3 см) шаром на чистій підстилці в сухому добре провітрюваному приміщенні або під накриттям на вільному повітрі та періодично перемішуючи.
Застосування ромашки ефективне при захворюваннях сечовивідних шляхів, які супроводжуються спазмами. У поєднанні з іншими лікарськими рослинами ромашку використовують у разі хронічного запалення сечових шляхів, особливо ниркових клубочків і сечового міхура.
Для приготування настою 2 ч. л. квіток залити 1 склянкою окропу й настояти в термосі 3 години. Приймати як чай по чверті склянки 4 рази на день, протягом 2 тижнів.
Протипоказання: алергійні реакції, підвищена кислотність шлунка.
Ожина сиза. Листя збирають повністю розвиненим протягом усього літа, зрізують чи обривають так, щоб залишок загального черешка не перевищував 2-3 см, сушать під укриттям на відкритому повітрі. У народі добре відомі її в'яжучі, протизапальні, бактерицидні, потогінні й сечогінні властивості, здатність зменшувати у хворих на цукровий діабет кількість цукру в крові.
Для приготування відвару 1 ст. л. листя ожини залити 1 склянкою води, кип'ятити 1 хв, настояти 30 хв, процідити перед вживанням. Приймати відвар гарячим, можна з медом чи молоком, по 1/2 склянки 3-4 рази на день до їди.
Протипоказання. Може спричиняти алергію, за передозування - розлад шлунка, нудоту, блювання, набряк слизових оболонок.
Із цих рослин можна як робити мононавар, як зазначено в рекомендаціях вище, так і приготувати цілющу суміш, що діятиме всебічно в разі захворювань нирок та сечового міхура. Змішати по 50 г дрібно посіченого листя ожини, квіток ромашки, хвоща польового, споришу. 2 ст. л. залити 500 мл окропу. Настояти 1 годину, процідити. Випити теплим протягом дня за 3-4 прийоми. Один курс – 2 місяці. Таких курсів можна зробити кілька, зробивши між ними перерву щонайменше на 2 тижні.
Цілюща суміш трав для відновлення роботи печінки, розрідження жовчі
- Які літні трави порятують протягом року в разі захворювань жовчного міхура та печінки?
- Рекомендую влітку заготувати деякі рослини, з яких можна приготувати цілющий збір, що оздоровить як жовчний міхур, так і печінку. Коротко розповім про силу кожної з трав, що входить до цієї суміші.
Гречка посівна (висушують квітки разом із верхніми листками) містить до 2,5% рутину (вітаміну Р), потужного антиоксиданту. Настій трави сприяє зниженню запальних процесів у жовчовивідних шляхах, запобігаючи утворенню каменів у жовчних протоках. Також допомагає захищати печінкові клітини від ушкоджень, запобігаючи окисненню та вільним радикалам.
Дивина густоквіткова (збирають лише квіточки) - у зборі дієвий засіб при захворюваннях печінки та селезінки.
Парило звичайне (заготовляють на початку цвітіння рослини верхівки стебел по 30-40 см), збуджує апетит і рефлекторно посилює секрецію травних залоз, сприяє нормалізації обміну речовин, має кровоспинні й слабкі жовчогінні властивості. Рослина помічна за хвороб печінки й жовчного міхура (гепатит, жовтяниця, жовчнокам'яна хвороба), як протиотрута при алкалоїдних отруєннях, проти проносів, при застійних явищах і набряках.
Підмаренник справжній (збирають у період цвітіння верхівки стебел завдовжки 20-30 см) має протизапальні, антисептичні, знеболювальні властивості. Настій трави п’ють при діареї, жовтяниці, захворюваннях печінки.
Цмин пісковий (заготовляють суцвіття цмину на початку цвітіння до розкривання кошиків). Цмин сприяє підвищенню жовчної секреції, зменшує концентрацію жовчних кислот, підвищує вміст холатів і білірубіну в жовчі, збільшує жовчовиділення, чинить протизапальну, антибактеріальну та спазмолітичну дію. Відвар цмину показаний у разі хронічних холециститів, холангітів, жовчнокам'яної хвороби, дифузних уражень печінки.
Для приготування фітосуміші, що відновлює роботу гепатобіліарної системи, слід змішати по 40 г кожної з перелічених вище рослин, подрібнити їх. Напар: 2 ст. л. суміші залити 500 мл окропу, настояти в термосі протягом ночі, зранку процідити. Випити протягом дня за 3-4 рази, за 30 хв до їди. Один курс – 2 місяці. Таких курсів зробити кілька, з перервою щонайменше на 2 тижні.
Протипоказання. Індивідуальна чутливість до складових, схильність до закрепів, знижений тиск, висока в’язкість крові, жовчнокам'яна хвороба з наявністю каменів понад 10 мм.
Матеріал підготувала Валентина Ухачевська.
