БУР'ЯНИ-ЦІЛИТЕЛІ

Поділитися:
БУР'ЯНИ-ЦІЛИТЕЛІ

(Продовження. Початок у № 17.)

СПОРИШ — ЛІКИ, ЇЖА, ПРИПРАВА

Один із найпоширеніших бур’янів, який росте у дворах, уздовж доріг, на полях, бур’янистих місцях по всій території України, — горець пташиний, або спориш звичайний. Це однорічна трав’яниста рослина із родини гречкових з гіллястоподібними лежачими стеблами 10—25 см завдовжки. Листя дрібне овальне, квітки непоказні в пазухах листя, оцвітина зеленувата, по краях рожева або біла. Цвіте з липня до пізньої осені. З лікарською метою використовують траву. Термін придатності — 3 роки. Сировина продається в аптеках.Трава споришу містить дуже багато потрібних організмові компонентів: дубильні речовини, флавоноїди, кумарини, сапоніни, сліди ефірної олії, леткий алкалоїд, пектин, каротин, вітаміни Е, С, органічні кислоти, смоли, віск, білкові речовини, полісахариди, сполуки кремнієвої кислоти, багатий набір мікро- і макроелементів — солі калію, кальцію, магнію, заліза, концентрує солі марганцю, міді, цинку, молібдену, брому. Горець пташиний як лікарська рослина був відомий ще за давніх часів. Його застосовували у своїй практиці такі відомі лікарі, як Діоскорид і Пліній. У народній медицині горець пташиний використовують за набряків різного походження, ревматизму, малярії, виснаження (кахексія), як загальнозміцнювальний і тонізувальний засіб за нервового виснаження, загальної слабкості після тяжких захворювань або через похилий вік. Ошпарену траву застосовують зовнішньо для аплікацій за запалення гемороїдальних шишок і випадання прямої кишки, для кращого росту волосся. Як показали сучасні дослідження, препарати споришу зменшують проникність стінок судин і підвищують здатність крові до зсідання, запобігають утворенню сечових каменів, підвищують діурез, виводять із сечею надмір іонів натрію й хлору, знижують артеріальний тиск, мають антитоксичну, протизапальну, антимікробну, в’яжучу властивості, позитивно впливають на функцію травного тракту. Спориш найліпше приймати у вигляді настою (15 г, або 3 ст. л., сировини залити 200 мл окропу, настояти 30 хв) по 1/3—1/2 склянки 2—3 рази на день перед їдою. Показане застосування настою за хронічних захворювань сечовивідних шляхів, ослаблення фільтраційної функції ниркових клубочків і появи в сечі великої кількості мінеральних солей, особливо солей щавлевої кислоти, за гастроентеритів, проносів різної етіології, незначних кровотеч з ушкоджених судин слизових оболонок травного тракту, за функціональної недостатності печінки й захворювань, пов’язаних із затримкою в організмі токсичних продуктів обміну. Як допоміжний засіб настій трави приймають на початковій стадії нирковокам’яної хвороби, у післяопераційний період після видалення сечових каменів, за сечокислого діатезу й за деяких шкірних захворювань як усередину, так і зовнішньо (вугри, фурункули, деякі дерматити). Трава споришу також входить до збору за прописом Здренко, який використовують у разі злоякісних утворень. В акушерсько-гінекологічній практиці настій трави споришу призначають для прискорення післяпологової інволюції матки, за гіперменореї, маткових кровотеч у післяпологовий та післяабортний періоди й хворим з фіброміомою матки. Особливо ефективним є застосування настою у разі залізодефіцитної вторинної анемії, спричиненої тривалими ювенільними (підлітковими) матковими кровотечами й кровотечами в післяпологовий і клімактеричний періоди. Варто врахувати, що препарати споришу протипоказані за гострих запалень нирок і сечового міхура. Молода зелень споришу ніжна й поживна, її охоче поїдає худоба. Але для людей вона також дуже корисна як їжа. Траву рослини можна використовувати як харчову зелень, її додають у салати, супи, консервують, готують з неї пюре, сушать і використовують як приправу до перших, других страв, у соуси. Добре вживати її у вигляді салату. Дрібно порізати 100 г молодих стебел і листя, перемішати з подрібненою зеленою цибулею (30 г), додати сіль за смаком й заправити сметаною (20 г). Молоді стебла з листям споришу, висушені й подрібнені на порошок, змішують у пропорції 4:1 із сухим подрібненим на порошок листям деревію звичайного й використовують як приправу до м’ясних і рибних страв. Чай із трави споришу (1 ч. л. сировини на 1 склянку окропу, настояти 5 хв) із цукром або з медом застосовують як профілактичний засіб за схильності до утворення каменів у нирках або в жовчному міхурі. Спориш досліджували як додатковий засіб у лікуванні туберкульозу легенів (застосовували у вигляді настою, а також як харчову добавку) й одержали задовільні результати — у хворих поліпшувався апетит, збільшувалася маса тіла.

ГІРЧАК ПЕРЦЕВИЙ: ГОТУЙТЕ НАСТОЯНКИ Й КОНСЕРВУЙТЕ СІК

Переважно на вологих місцях по всій Україні, крім Криму й степів, росте як бур’ян гірчак перцевий, або водяний перець. Це однорічна трав’яниста рослина із родини гречкових із прямостоячим стеблом до 30—90 см заввишки з видовженоланцетним листям. Квітки із зеленуватою або рожевою оцвітиною на кінцях пагонів утворюють негусті суцвіття-китиці. Цвіте в червні-вересні. З лікарською метою використовують траву рослини, заготовлену на початку цвітіння. Сировина продається в аптеках. Термін придатності — 2 роки. Свіже листя й стебла мають гострий перцевий смак. Надземна частина містить глікозид полігопіперин, флавоноїди, дубильні речовини, смоли, каротин, вітаміни С, D, Е, Р, органічні кислоти (оцтову, яблучну, валеріанову, галову), ефірну олію, ситостерин, великий набір макро- і мікроелементів (концентрує солі міді, магнію, цинку, марганцю, селену). Гірчак перцевий був відомий ще стародавнім грекам і римлянам як засіб від проносу, малярії, кровотеч. Здавна на Русі чай із трави гірчака пили за кровотеч, головного болю. У народній медицині його застосовують за захворювань щитоподібної залози (вузлуватих форм зоба), як кровоспинний, болезаспокійливий і ранозагоювальний засіб, за шкірних хвороб, хвороб печінки, нирковокам’яної хвороби, набряків, виразкової хвороби шлунка, проносу, екземи, бронхіальної астми, малярії, як заспокійливе у разі нервових хвороб. У сучасній медицині вживають як гарний кровоспинний засіб за геморою та маткових кровотеч, використовують у разі фіброміоми матки, хронічного ендометриту й рясних менструацій, як легке проносне, за геморою, а також сечокам’яної хвороби для відходження конкрементів. Протипоказано застосовувати препарати гірчака перцевого за гломерулонефриту.Гірчак перцевий можна використовувати у вигляді настою: 1 ст. л. сировини на 0,5 л води, кип’ятити 5—15 хв, випити протягом дня за 3 прийоми. Ще готують із нього спиртову настоянку: 10 г свіжої або висушеної трави залити 100 мл 40% спирту (горілки), настояти 2 тижні, приймати по 50 крапель тричі на день. Крім того, можна консервувати сік рослини 40% спиртом (горілкою) у співвідношенні 1:1, приймати по 0,5—1 ч. л. тричі на день. За геморою для сидячих ванн 150—200 г свіжої або 100 г сухої трави кип’ятити 15 хв у 2 л води, потім додати 0,5 л молока і столову ложку крохмалю. Процедури робити щодня або через день тривалістю 15 хв протягом 1—2 місяців.За виразок гомілки, екземи, гнійних і гангренозних ран свіжим соком трави гірчака перцевого змащувати уражену ділянку тіла 1—2 рази на день. Для знищення багатьох шкідників городніх і плодових рослин можна використовувати відвар трави гірчака перцевого для обприскування (1 кг трави, зібраної в період цвітіння, кип’ятити протягом півгодини в 10 л води, після відстоювання відцідити й додати 20—30 г мила на відро). За 1—1,5 доби після обприскування шкідники гинуть. Надземну частину рослини й подрібнене насіння використовують як гостру приправу до салатів, супів, соусів. Надземну частину (до фази плодоносіння) і насіння використовують для консервації овочів. Слід бути обережними й не допускати передозування, оскільки рослина має токсичні властивості.

Любов ДУДЧЕНКО, кандидат біологічних наук.