Кого з нас не п’янить пахучий запах цвіту добре всім відомої гречки (посівної)? Та й квітує вона довго-довго. Ця чудова рослина пройшла чимало доріг, поки потрапила на стіл європейських країн (зокрема й України). Отож цю культуру як медоносну, харчову цінують скрізь і всюди. Крім цього, гречка має лікувальні властивості. Про це знали наші пращури, про це не забуваємо і ми. А ще хочу розповісти читачам газети «Здоров’я і довголіття» про те, як гречка врятувала мені життя, а тому називаю її своєю рятівницею. Було це в громоломному (1944) році війни. У селі, як кажуть, зі свічкою лікаря не знайдеш. Мені в той час виповнилося вже два роки, але, народившись кволою дитиною, я не ходила й не говорила. На життя надії в матері не було: бо я ні жила, ні вмирала. Поради односельців щодо мого лікування ніяких результатів не давали. Та на все Божа воля. Тому й у народі кажуть: «Як на вік, то знайдеться лік». Так і сталося. Була неділя. Після обіду мама погнала в поле пасти корову і зустріла там стареньку бабусю Настю, яка теж пасла свою корівчину. Розговорилися. — А як там твоя дівчинка, Ольго? — запитала вона маму. — Чула, що слабенька. Отож і розповіла мама про своє горе зі мною (Катериною). — Гм? Чим же їй допомогти? Хай би жила дитина, — мовила бабця, — колись була б поміч. — Ой, і вже на те навіть надії не маю. Усе Бога прошу, щоб хоч не вмерла, — в сльозах сказала мама. Старенька похитала-похитала головою, а тоді каже: — Слухай уважно, Ольго, що я тобі пораджу. Спечи хліб. Вигорни всі з п’єца (з печі) вугляки, щоб череня була чиста. Тоді зговори три рази «Отче наш» і вкинь в’язку гречанки (соломи) в п’єц, і нехай вона згорить. Але поки горіти буде, то дитину положи в пелюшках на хлібну лопату, прив’яжи, а з п’єца скоренько вигорни той гречаний попіл і, тричі перехрестивши малу, у п’єц: шуг-шуг-шуг. Але зроби це дуже швидко, аби дитина хлипнула того повітря, запаху. Тоді відв’яжи її, поклади в колиску і прикрий. Личка не затуляй. Знову тричі прокажи «Отче наш», «Богородице Діво» і закінчи словами «Нехай буде воля Ваша». Мама наступного дня зробила все так, як радила бабуся Настя. А сама після хвилювання ледь-ледь ходила ногами, і руки тремтіли. Та про себе ніколи було думати, а раз у раз заглядала в колиску. Минуло два дні. На третій пішла мама до бабусі Насті й розповіла про все. — Не можу я вже ходити, літа не пускають, — мовила старенька, — але таки подибаю і подивлюся своїми очима: що, як і куди воно йде. Таки прийшла. Зайшла в хату, стала біля колиски, яка висіла на гаку, вкрученому в балок на стелі. Глянула на дитину, перехрестивши її тричі, тоді — на ікони Богоматері та Спасителя, які висіли на стіні, почала молитися. А після цього підійшла до дівчинки, розповила, поклала свою стареньку руку на її голівку, серце, сонячне сплетення, легенько потиснула за обидві ручки й ніжки, а тоді, усміхнувшись злегка, кивнула своєю посрібленою роками головою, та й мовила: — Ну, що, маленька? Тепер уже будеш рости, їсти і жити, Бог і гречка тобі життя врятували. У мами по щоках потекли сльози радості і вдячності Всевишньому: і за моє спасіння, і за те, що дарував нам таку чудодійну культуру, як гречка. Спливли роки, мов весняні води. Відійшли вже у вічність бабуся Настя, мама Ольга. А маленька Катруся і досі живе. Маю вже 69 років, здобула середню спеціальну і вищу освіту, трудилася на педагогічній ниві. Нині продовжую свою творчу працю. Створила міцну сім’ю і навіть онуків ще виховую. Але ніколи не забуваю гречку-рятівницю. З повагою Катерина Кучик. Тернопільська обл.
