Хламідіоз — захворювання старе, як світ. Про нього згадується в Старому Завіті, в медичній літературі Стародавнього Китаю, Тибету. А ось діагностувати його навчилися тільки останнім часом. Уперше виділили хламідії (збудників хламідіозу) на початку ХХ століття. А чисту культуру одержали тільки в 1957 році завдяки китайським ученим. Діагностику захворювання в нашій країні налагодили тільки в кінці 70-х років — її тоді здійснювали за допомогою курячих ембріонів. Про це розповідає завідувач шкірно-венерологічного відділення Олександрівської клінічної лікарні м. Києва В’ячеслав КИСИЛЕВСЬКИЙ, який увійшов до рейтингу «Кращі лікарі України».
— Хламідіоз — це захворювання, що передається переважно статевим шляхом, — підкреслює лікар. — Можна говорити про те, що в людини, яка має 3-х статевих партнерів і більше, в організмі є хламідії. Таким чином, це той випадок, коли не болячка шукає людину, а людина болячку. Збудником захворювання є Chlamydia trachomatis. Хламідії — це мікроорганізми, проміжні між бактеріями і вірусами. Попри мікроскопічний розмір, на відміну від вірусів, вони мають і ДНК, і РНК. Цей внутрішньоклітинний паразит ще називають енергетичним, оскільки він синтезує енергію не самостійно, а забирає її безпосередньо в господаря. Улюблена локалізація хламідій — циліндричний епітелій сечостатевої системи, очей, ротоглотки. Розрізняють 15 серотипів хламідій. Збудники серотипів від А до С спричиняють трахому очей, від D до К — уро-гінекологічну патологію, L1—L3 — захворювання пахових лімфовузлів (лімфогрануломатоз).
— В’ячеславе Мар’яновичу, наскільки поширений хламідіоз серед населення? — В Україні об’єктивної статистики немає — унаслідок діяльності величезної кількості приватних кабінетів і того, що в багатьох випадках лікуванням займаються не дерматовенерологи. За статистичними даними розвинених країн Європи, щорічно реєструється близько 1 млн випадків нових заражень хламідіями. У США — в межах 4 млн заражень на рік. За даними ВООЗ, у розвинених країнах третина дорослого населення хворіє на хламідіоз. Це пов’язано з високим рівнем вільних статевих стосунків.
— Чи можуть хламідії передаватися побутовим шляхом? — Можуть. Підступність захворювання в тому, що хламідія стійка до умов зовнішнього середовища. У повітрі і воді кімнатної температури, у виділеннях вона може прожити протягом 5-ти діб. Тому інфекція легко розповсюджується через забруднені предмети особистої гігієни, рушники, постільну білизну і т. д. Дитина може підчепити хламідії, навіть граючись у пісочниці. Інкубаційний період триває від 3 до 30 днів.
— Які характерні прояви хламідіозу? — Каверза в тому, що воно може ніяк не проявлятися, так перебігає в 90—95% випадків. Особливо це стосується жінок, які можуть узагалі не знати про те, що хворі. Симптоматика хламідіозу спостерігається тільки під час гострої стадії захворювання, тобто тільки у 5—10% усіх хворих. Ознаки гострого перебігу захворювання: виділення з сечовивідного каналу, особливо у чоловіків. Часто буває так, що в одного статевого партнера є клінічні прояви хламідіозу, а в іншого — ні, хоча під час обстеження хламідії виявляють і в того, і в того.
— Якими наслідками може «нагородити» людину хламідіоз? — Захворювання може призвести до хронічних захворювань сечостатевої системи, синдрому Рейтера — важкого хронічного захворювання суглобів, очей і внутрішніх органів. Останнім часом надають багато уваги хламідіям як одній з причин ранніх інфарктів і порушень мозкового кровообігу. Часто хламідії провокують захворювання носоглотки — тонзиліти, фарингіти, а в чоловіків, які мають стосунки з чоловіками, — ректити (запалення прямої кишки). Захворювання небезпечне тим, що воно може спричинити безплідність як жіночу, так і чоловічу, ранні викидні у вагітних. Якщо взяти всі сечостатеві захворювання жінок, то в 50% випадків їх причина криється саме в хламідіях. Як правило, у чоловіків виявляють хламідіоз, коли після кількох років, а то і десятиліть після зараження в них розвивається простатит, слабшає потенція, реєструється безплідність. Тому якщо в людини є захворювання сечостатевої системи, передусім слід запідозрити хламідіоз.
— Як діагностується хламідіоз в Україні сьогодні? — Нині в нас існують прекрасні методи діагностики. Одні з найточніших — молекулярно-біологічні: на визначення ДНК або РНК хламідій. Аналіз зішкрібка зі слизової оболонки на ДНК або РНК роблять у молекулярно-біологічних лабораторіях. Застосовують ще ПІФ (метод прямої флуоресценції), НІФ (метод непрямої флуоресценції). Допоміжними методами діагностики є аналізи крові на антитіла G, M, I. З їх допомогою можна визначити, як довго хворіє людина. Часто буває таке, що в разі здачі аналізу на антитіла, в людини їх визначають. Але це може не означати того, що людина заражена хламідіями, це можуть бути тільки антитіла до раніше перенесеного і вилікуваного захворювання. Є випадки, коли хламідії важко виявити в організмі. Тому проводити діагностику треба під керівництвом фахівця. Він підкаже, коли саме ліпше провести діагностику, оскільки існують періоди, коли хламідії «спливають» краще. Щоб бути достоменно упевненим в діагнозі, дослідження слід проходити неодноразово — мінімум 3 рази.
— Як лікують це захворювання? — Його треба обов’язково лікувати, причому лікуватися потрібно обом статевим партнерам. Сучасне лікування хламідіозу — комплексне: імунобіологічне (яке зміцнює імунітет); антибіотикотерапія (в арсеналі лікаря сьогодні великий спектр сильнодійних препаратів); захист від антибіотиків (щоб уникнути виникнення дисбактеріозу); місцеве лікування (спринцювання і застосування свічок для жінок, ванн і свічок для чоловіків). Лікування — тривалий процес. У середньому курс триває близько місяця і проводиться в амбулаторних умовах. Нерідко його потрібно повторити кілька разів — особливо, якщо людина хворіє впродовж тривалого часу. Імунітету проти хламідіозу немає, тобто, навіть після лікування захворювання в разі нового інфікування розвиватиметься нове захворювання.
— Які заходи профілактики хламідіозу? — За великим рахунком, профілактика хламідіозу нічим не відрізняється від профілактики інших інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Проте через надзвичайну поширеність хламідійної інфекції нині (а перебігає хламідіоз частіше безсимптомно і помітити носія хламідій «неозброєним оком» практично неможливо) профілактиці хламідіозу потрібно надавати максимальну увагу. Кращий спосіб профілактики хламідіозу, як і інших ІПСШ, — це зміна сексуальної поведінки. Це означає, що слід надзвичайно розбірливо ставитися до вибору статевих партнерів, не допускати випадкових зв’язків і користуватися презервативом, якщо є хоча б щонайменша невпевненість у здоров’ї партнера. Зрозуміло, що оптимальний варіант сексуальної поведінки — це взаємна вірність одному здоровому партнерові. За такого способу життя ризик захворювання на будь-які ІПСШ, в т.ч. хламідіоз, мінімальний. З огляду на те, що хламідіоз може передаватися і побутовим шляхом, заходом профілактики є дотримання норм гігієни (користування тільки особистим рушником, постільною білизною, одягом і т. ін.). Непрямою профілактикою ІПСШ, в тому числі хламідійної інфекції, можна вважати здоровий спосіб життя, який допомагає підтримувати на належному рівні імунітет.
Наталія ВИШНЕВСЬКА, для «Здоров’я і довголіття».
