«ХОЧЕТЕ ДОВГО ЖИТИ — РУХАЙТЕСЯ»

Футболка під номером 50

Футболку під номером 50 вручив футбольний клуб донецького «Шахтаря» своєму ветерану, масажисту команди Володимиру Ткаченку. Цифра «50» на його футболці означає не що інше, як кількість років, протягом яких він беззавітно служив (і продовжує, слава Богу, служити) рідній команді. Півстоліття роботи в одному клубі — показник вельмишановний. І нічого не вислизне від уваги по суті одного з її членів — сліпого масажиста Володимира Івановича. Володимир Ткаченко занесений до Книги рекордів України: «Категорія: людина в трудовій діяльності.
Галузь досягнення: вірність одному трудовому колективу і 50 років невпинного виробничого стажу у футбольній команді «Шахтар» (Донецьк).
Ткаченко Володимир Іванович — єдина людина з обмеженими фізичними можливостями, котра присвятила всю свою трудову діяльність футбольній команді. Рекорд офіційно зафіксований у Донецьку у 2013 році».

А родом він із козаків

Сім'я Ткаченків із тверських козаків. Сам Володимир Іванович народився у Велику Вітчизняну війну в 1943 році в Чечні. Коли йому виповнилося 13 років, сім'я переїжджає в нинішній Донецьк, до батькового брата. «Там я закінчую школу, — розповідає Володимир Іванович, — потім заочно технікум у Броварах і отримую диплом бджоляра, а потім їду на колишнє місце проживання, в станицю Троїцьку. Через проблеми із зором на станичній пасіці у мене не дуже виходить, але я не здаюся і продовжую наполегливо шукати своє місце в житті. З відзнакою закінчую медичне училище в Кисловодську за спеціальністю «масажист» та «фізіотерапевт». Дізнавшись, що в «Шахтарі» звільнилося місце масажиста, я буквально на крилах летів до Донецька. Двотижневий випробувальний термін я пройшов усього за чотири дні. Ось так до цих пір я і в команді. Зізнаюся, спочатку було непросто, моїми ровесниками були вже зірки, що відбулися, та що говорити, вони два Кубка СРСР тоді вже завоювали, а я — пацан... Але ми з усіма швидко знайшли спільну мову і здружилися». У буквальному сенсі через руки Володимира Івановича пройшли 50 років історії команди. «Футболісти ще в роздягальні, ще весь матч попереду, а я вже мокрий від роботи, — продовжує Володимир Іванович. — Кожного спортсмена потрібно встигнути розігріти, приготувати до гри, чимало роботи і після неї, та, власне, цілий день до пізнього вечора, до команди «Відбій».

Зарядка на весь день

Володимир Іванович в строю, в роботі, серед молодих. «І сам я від цього молодий духом, — каже він, — мені за сімдесят, а почуваюся двадцятирічним».
Щодня, в будь-яку погоду, навіть якщо надворі негода, у Володимира Івановича — ранкова зарядка. Триває по годині-півтори, з обов'язковим бігом, вправами. Отриманого заряду вистачає на цілий день. Далі все підпорядковано справам і турботам команди: тренування, поїздки, ігри. І так ось уже всі 50 років.
«Хочете прожити довго, рухайтеся, обходьте диван стороною, — радить Володимир Ткаченко, — а ще ведіть розмірений спосіб життя. Організм вас обов'язково зрозуміє, тоді й сон буде спокійним і глибоким. Словом, встановіть правильно свій біологічний годинник і постарайтеся не зраджувати своїм правилам».
Володимиру Івановичу можна вірити, він знає, що говорить, він півстоліття з молодими спортсменами. Для них він — не просто масажист і мануальний терапевт, а й старший товариш, і психолог, і добрий порадник. Скільки разів йому доводилося ставити футболістів на ноги після вивихів, травм, проблем з меніском. За його словами, за цей час більше ста країн об'їздив він із командою, сотні футболістів масажував, сотні імен на пам'яті у нього: Лев Яшин, Юрій Дегтерьов, Віктор Понеділок... У самого Володимира Івановича троє дітей, старша донька працює в клубі, свій будинок, сад, безліч друзів, а головне — улюблена робота.

Микола СТОЛЯРОВ.