Головна ідея полягає в тому, що ціла низка захворювань організму (серця, судин, внутрішніх органів, сечостатевої системи) пов'язана зі звичкою неправильно рухатися й з порушенням природного положення шиї та голови. Це призводить до викривлення хребта й перенапруження м'язів навіть у стані спокою.
Як актор став лікарем
Щоб розповісти про метод Александера докладніше, для початку слід звернутися до особистості людини, що розробила його. Фредерік Матіас Александер народився 1891 року кволим і слабовитим хлопчиком, що в дитинстві часто нездужав, а над усе страждав від захворювань дихальних шляхів. Він ріс таким хворобливим, що не зміг навчатися у звичайній школі й навчався вдома.
Хлопчина мав дуже великий потяг до мистецтва, вчився грати на скрипці, витрачав усі свої гроші на відвідування музеїв та виставок. Подорослішавши, Александер створив власний театр, де виконував твори Шекспіра, граючи всі ролі сам-один. Театр одного актора набирав популярності, адже Фредерік був талановитим.
Але на піку своєї кар'єри він знову стикнувся з бідами дитинства. Проблеми з органами дихання призвели до того, що хлопець став часто втрачати голос — іноді це відбувалося навіть посеред вистави. Александер звертався до численних лікарів, та вони так і не змогли нічим зарадити. І тоді він вирішив вилікувати себе самостійно, попередньо вивчивши своє тіло.
Хвороба — це обурення тіла
Для цього він послуговувався системою дзеркал, що давала змогу поглянути на себе збоку. Головною ідеєю Александера була думка, що захворювання — це протидія організму якимось неправильним діям. Згодом він виявив, що його голова неправильно розташована відносно тіла, через що порушена постава.
Змушуючи організм тримати голову в неприродному положенні, людина змушує перенапружуватися м'язи. Через непосильне навантаження тіло починає «обурюватися», висловлюючи своє невдоволення через біль та хвороби.
Так, неправильне положення голови може спричинитися до сколіозу, головного болю, артриту, остеохондрозу, перепадів тиску, аритмії серця, захворювань органів травлення (панкреатит, холецистит, гепатит, гастрит, виразкова хвороба), дихальних шляхів (гайморит, бронхіт, плеврит), сечостатевої системи (жіночі й чоловічі хвороби, цистит, нефрит) та інших прикрощів.
Чому так відбувається? Коли людина тримає голову неправильно відносно хребта, останній змушений неприродно згинатися й викривлятися, щоб утримати рівновагу всього тіла. Подібні викривлення призводять до появи горба, який виступає противагою, спазмів м'язів, утиску внутрішніх органів і нервів ...
Аби уявити, що відбувається з нашими тканинами за неправильної постави, візьміть подушку. Подивіться на неї: яка вона однаково м'яка й рівна з усіх боків. Так виглядає здорове тіло. А тепер зігніть її навпіл. Наволочка й зовнішня частина подушки натягнулися — здається, вони готові тріснути. Водночас частина, що опинилася всередині, — зчавлена, зморщена й ущільнена.
Те саме відбувається з тканинами, прикріпленими до викривленого стрижня хребта — частина їх перебуває в постійно розтягненому стані, а інша частина, що опинилася всередині, — зчавлена й затиснута. Уявіть собі, як тісно травним органам згорбленої людини — природа відводила їм куди більше місця всередині живота, але тепер вони здавлені й зліплені між собою. Звісно, така людина не може бути здоровою.
Шлях до здоров'я через зміну звичок
Тепер, коли ми зрозуміли головну ідею методу, треба усвідомити, як він працює. Практично всі ми страждаємо від неправильного положення голови, шиї та хребта, але як змінити його на правильне? Адже такий стан організму звичний для нас, пробуючи випростатися й тримати голову рівно, ми одразу ж дістаємо у відповідь м'язовий біль у спині.
Щоб привести свою опорно-рухову систему до ладу, Александер розробив комплекс вправ, спрямованих на те, щоб нагадати тілу про його природне положення. Фредерік вважав, що навіть попри багаторічну звичку горбитися, тіло постійно прагне повернутися в природне зручне положення — потрібно лише допомогти йому. Крім того, треба змінити кілька звичок, щоб тіло саме віднайшло правильну поставу.
Перший крок до здоров'я — правильно стояти
Чи правильна ваша постава, чи ні — важко визначити, надто якщо відхилення незначні. Деякі вправи спрямовані на те, щоб виявити проблему й одночасно навчитися контролювати своє тіло.
Будь-який рух можна здійснювати без зусиль, не змушуючи м'язи до зайвого напруження. Парадоксально, що на самому початку правильні рухи, навпаки, завдають болю й незручності. Але, звикнувши рухатися як належить, ви відчуєте, наскільки легше стало тілу виконувати звичні рухи.
Стати до стіни, не торкаючись її, п'яти мають розміщуватися на відстані 5-7 сантиметрів від стіни, між ступнями залиште 25-30 сантиметрів простору. Потім, не відриваючи ніг від підлоги, притуліться до стіни. Стежте за тим, як ви це робите: за нормальної постави лопатки й сідниці зіткнуться зі стіною одночасно. Якщо якась частина притулилася раніше — отже, є проблеми з поставою.
Якщо першим торкнулася стіни потилиця, це означає, що у вас є звичка закидати голову назад, що також дуже шкідливо для постави й здоров'я.
У ділянці попереку буде вільний простір між хребтом та стіною. Зігніть ноги в колінах і трохи сповзіть додолу, одночасно розпластавши хребет по стіні, доможіться повного дотику кожного хребця. Якщо стояння в такому положенні стає втомливим уже по кількох секундах — отже, у вас серйозні проблеми з поставою. Якщо відчуваєте напруження в стопах, трохи розведіть коліна.
Постійте так, скільки зможете, потім «повзіть» по стінці вгору, випрямляючи ноги, але не повністю — коліна мають залишитися трохи зігнутими. При цьому між попереком та стіною знову з'явиться прозір — це нормально. Постійте так кілька хвилин. Відривайтеся від стіни поетапно: голова, лопатки, сідниці.
Другий крок до здоров'я — правильно ходити
Друга вправа спрямована на те, щоб виявити неправильні рухи підчас ходьби. Поставте поруч два стільці з високими спинками, залишивши між ними місце, щоб можна було пройти. Станьте посередині, візьміться за спинки стільців кінчиками пальців так, наче гидливо берете брудну ганчірку. Лікті розведіть убоки. Починайте в уповільненому темпі робити крок правою ногою.
Відірвіть п'яту від підлоги, зігніть ногу в коліні й залиштеся в цій позиції. На цьому етапі легко зрозуміти, чи правильно ви розподіляєте навантаження, переносячи центр ваги на другу ногу. Багато хто робить це не за допомогою згинання коліна, а за допомогою підняття правої сторони таза. Це можна визначити, звернувши увагу на руки: за неправильного кроку одна рука буде опускатися й викривлятися, ви відчуєте дискомфорт.
Під час правильної ходьби в ступанні не задіяна верхня частина тіла, положення рук має залишатися однаковим. Відривання ноги від підлоги відбувається поступово, від п'яти до вказівного пальця. Приземлення ноги — тим же порядком, від п'яти до носка. Усе це треба робити дуже повільно, усвідомлюючи кожен етап.
Третій крок до здоров'я — правильно сідати
Як ми зазвичай сідаємо? Поспостерігайте за собою. Перш ніж опуститися на стілець, ви нахиляєтеся вперед, трохи відкидаєте голову назад, вигинаєте спину й «примощуєте» таз. Така поза робить із вашого хребта хвилеподібну конструкцію, завдаючи йому чимало незручностей. І непоправної шкоди поставі й здоров'ю.
Сідаючи, конче треба зберігати положення голови, шиї й хребта в тому ж вигляді, в якому ви стоїте: вертикально прямо. Якщо складно уявити, як можна так сісти, уявіть собі людину, що дістала лиху звістку. Вона з розмаху знесилено сідає на диван, верхня частина її тіла залишається в колишній позиції, працюють лише швидко зігнуті (підкошені) ноги. Приблизно те саме, але в уповільненому темпі, має відбуватися з вами.
Витяг із книги Александера: «Розгляньмо, що відбувається, коли ми повільно сідаємо. П'яти розводяться вбоки, пальці ніг обернені всередину. Колінні чашечки повільно рухаються вниз і вперед, тіло поступово опускається. Саме в цей момент більшість людей: відкидає голову назад; випинає нижню частину грудної клітки; висуває таз назад».
Насправді ж корпус має опускатися вниз між двома уявними вертикальними лініями (рис. b). Не можна висувати таз назад, а нижню частину грудної клітки — вперед (рис. a).
До слова, сидіти, закинувши ногу за ногу, — теж шкідливо: це створює зайве напруження м'язів.
Четвертий крок до здоров'я — правильно лежати
Цю вправу потрібно виконувати два рази на день протягом 10-20 хвилин. Ляжте на підлогу, під голову покладіть книгу. Ноги разом, зігнуті в колінах; коліна націлені в стелю. Не можна відволікатися й міняти положення тіла.
Шия має бути вільною, голова — стриміти вгору й уперед. Спробуйте подумки подовжити свій хребет, уявляючи, як спина розтягується та розширюється. Домігшись такого стану, розслабтеся й лежіть, відчуваючи, як витягуєтеся в довжину. Не заплющуйте очі, щоб не заснути.
Підводячись, старайтеся не порушити спокійного й розслабленого стану м'язів. Підводьтеся поволі, поступово, без ривків.
Повторюючи цю вправу щодня, ви помітите, що зник біль у шиї та спині, мозок став яснішим, з'явилася легкість у всіх кінцівках.
Але наше тіло запрограмоване на те, щоб рухатися легко й невимушено, виконуючи всі рухи з природною легкістю та грацією, ніби кішка. Гарна постава — природна властивість, яку можна повернути, доклавши певних старань. Потрібно лише витратити трохи часу та сил.
Багато хто вважає техніку Александера світовим відкриттям, завдяки якому можна позбутися багатьох хвороб. Дехто розглядає її як доповнення чи продовження інших систем, відправною точкою різних гімнастик і вправ. Але в будь-якому разі, якщо ви візьмете на озброєння її принципи, ваше тіло стане здоровішим і скаже вам «спасибі».
Андрій Бєловєшкін,
кандидат медичних наук.
Франц Александер (22 січня 1891 — 8 березня 1964) — американський лікар та психоаналітик угорського походження, який вважається одним з основоположників психосоматичної медицини та психоаналітичної кримінології.
Народився в Будапешті, але навчався в Берліні, де входив до групи Карла Абрахама. 1930 року його запросив Роберт Хатчинс, президент університету Чикаго, як професора психоаналізу. Потім працював у Чиказькому університеті психоаналізу, наприкінці 1950-х років як один із перших членів увійшов до Товариства досліджень із загальної теорії систем.
Його визнано одним із засновників психосоматичної медицини (психосоматики). Саме його праці відіграли вирішальну роль у визнанні емоційного напруження значущим чинником виникнення й розвитку соматичних захворювань. Основи його теорії та практики викладено в книзі: «Психосоматична медицина: принципи та практичне застосування».
