«Поки у хворого є дихання – є надія», - так казав Цицерон. Відтоді й до наших днів було безліч випадків на підтвердження цього, коли тяжкохворі від народження, люди після серйозних травм чи отримання смертельних діагнозів, ті, яким не давали шансів на одужання, дивовижним чином зцілювалися.
У різдвяно-новорічні свята ми розповімо про один із таких випадків, який допомагає зрозуміти, як перемогти хворобу. Це сучасна історія, яка дає надію людям, що мають проблеми з опорно-руховим апаратом через вроджений ДЦП або перенесли інсульт.
Це історія 19-річної киянки Лізи Стороженко: в неї змалечку ДЦП. Як самі лікарі їй сказали, цієї хвороби могло не бути. Але кілька грубих помилок під час пологів призвели до страшного діагнозу. Під час обстеження новонародженої невролог побачив, що мозкова активність у дівчинки не порушена, чого не скажеш про фізичну. Його вердикт: Ліза ніколи не ходитиме. Це був страшний удар, на який мама відповіла: «Ось побачите, Ліза до вас ще прийде здоровою людиною із чоловіком та дитиною».
Із цього моменту почалася постійна боротьба з хворобою. Ліза згадує, що через гіпертонус м'язів вона не могла тримати рівновагу, нормально ходити, довго стояти без підтримки. Вона постійно займалася з реабілітологами, в тренажерній залі, робила масажі, але щоб ходити, їй до 14 років потрібна була рука мами, а потім – ходунки.
Дівчина шукала подвійного балансу: фізичного та морального. Було страшно, що слабке тіло не дасть працювати й жити повноцінно, пронизувала думка: за що дано їй хворобу? У такому стані 4 місяці тому Ліза попросила про індивідуальні заняття в досвідченого викладача йоги Юлії Яковенко.
Здавалося б – що можуть йога та медитація за такого страшного захворювання? Але сталося диво. Уже за 3 місяці вона змогла стояти без підтримки близько години замість хвилини, вирівнялася постава, вона почала швидше, впевненіше пересуватися на більш довгі дистанції, а ще – віднайшла впевненість і прийняття себе та хвороби.
Як це сталося, і як можуть допомогти собі люди з подібними проблемами, – в інтерв'ю з Лізою і Юлією ЯКОВЕНКО.
Хто шукає,той знаходить
- Лізо, це просто диво: такі величезні трансформації за такий короткий час. Чому ти вирішила піти на йогу, адже у твоєму стані це важко?
- Це одне з чудес. Півтора року тому в мене був надокучливий головний біль через метеозалежність, який бувають за ДЦП, я пробувала багато методів і ліків, але нічого не допомагало, й тоді я почала займатися медитаціями. Минуло кілька тижнів – і я раптом зрозуміла, що голова не болить. Тоді я стала практикувати молитву й медитацію двічі на день, віднаходячи спокій, життєву силу.
А ще півроку тому мені почали снитися сни з підказками, які вказували, що я не бачу чогось важливого зовсім поряд. Як пізніше виявилося, це була студія йоги в моєму ж будинку.
Зміни почалися з перших занять – поліпшилася розтяжка, я вчилася, стоячи, тримати баланс, тіло стало розслабленим без мозкового штурму. Але що важливо – я отримала психологічну підтримку й відповідь від Юлії на запитання, яке турбує мене й багатьох хворих: «За що ця хвороба?»
Згідно з духовними вченнями, тяжкі захворювання даються для того, щоб людина прийшла до Творця. Якщо вони вроджені – часто це знак, що душа настільки сильна, що їй, аби матеріалізувати свої завдання, не потрібно реалізовуватися через тіло, вона може все зробити через силу духу.
Це усвідомлення дало мені прийняття, що хвороба – не кара, а шлях, виклик, який я мушу пройти. Я стала більш розслабленою, впевненою, поліпшилися стосунки з батьками.
Щоб краще рухалися ноги, попрацюйте зі спиною
- Юлю, як вдалося домогтися такого швидкого прогресу за такий короткий час? Які методики використовували?
- Коли Ліза звернулася до студії, я хвилювалася, чи зможемо ми дати їй якісну допомогу. Адже раніше я не працювала з людьми з ДЦП. Але всередині була впевненість: зможемо.
Я побачила, що в Лізи є дві головні проблеми, характерні за її захворювання, такі також бувають у хворих після інсультів. Перша – це порушення роботи центральної нервової системи, коли страждає зв'язок між кінцівками й мозком. Відповідно, мозок адекватно не керує процесами в тілі. У такому разі немає сенсу просто робити фізичні вправи й іншу реабілітацію, не відбудовуючи цю комунікацію.
Хоча Ліза пройшла досить багато реабілітацій до нашої зустрічі, але попередні реабілітологи цей момент не взяли до уваги. Вони працювали з окремими ділянками тіла замість працювати з усією системою, тому й результат був не такий вагомий.
Друга – гіпертонус м'язів: мозок і тіло перебували в напруженні, через що м'язи постійно скорочені й до кінця не розгинаються.
Отож, перед нами стояло подвійне завдання: збільшити функціонально довжину м'яза, розслабити м'язовий корсет, при цьому налагоджуючи зв'язок тіла з мозком. Для цього, роблячи вправи, ми максимально відстежували відчуття в тілі: як розправлені плечі, де й що потягнулося в спині, в ногах, як вибудовується по-новому тіло, та які м'язи для цього треба напружити.
Це важливо мати на увазі всім людям із подібними захворюваннями: робіть вправи повільно, фокусуючись на кожному м'язі. Бо якщо мозок «думає» про інше й свідомо не бере участі в процесі, то за короткий час він поверне ваш стан до попереднього. Якщо ж він запам'ятав нові стани – тоді м'язова пам'ять переходить у мозкову. Мозок фіксує нові можливості тіла й усвідомлює, як це знову правильно повторити. Саме такими маленькими, але добре відпрацьованими, кроками можна швидко домогтися якісних змін.
Ще один важливий момент – хоч у Лізи, як у більшості таких хворих, найгірше рухаються ноги, але спочатку розробляти потрібно тулуб. Бо якщо людина стоїть перекошено, поверхнево дихає – порушується багато життєво важливих процесів. Тому ми почали вчитися рівно стояти й дихати.
Коли людина дихає на повні випростані груди – знімається затиск внутрішніх органів, нормалізуються крово- та лімфоплин, постачання кисню, плин енергії, які починають повноцінно доходити до ніг, даруючи їм життєву силу. Відповідно, стає легше стояти, тримати баланс під час ходьби. У такому стані вже можна розпочинати ефективну роботу з ногами.
- Які практики Ви робите з Лізою й радите робити людям із ДЦП та після інсульту, щоб якнайшвидше відновити роботу мозку й тіла?
- Є кілька комплексів, відповідно до озвучених вище підходів. І виконучи їх, віддайте 100% уваги руху та відчуттям у тілі.
Перший комплекс – різновекторні вправи. Вони допоможуть виробити нові нейронні зв'язки в мозку, стимулюють роботу обох півкуль. Це можуть бути нескладні обертання руками в різних напрямках: правою витягнутою рукою робити колові рухи вперед, а лівою – назад.
Також можна робити колові рухи, коли стопи ніг обертаєте вліво, а кисті рук – управо, а потім навпаки.
Інша вправа: ліва рука й права нога обертаються в правий бік, а ліва нога й права рука – в лівий. Робіть із задоволенням найлегші для вас вправи, поступово ускладнюючи їх.
Пам'ятайте: ми робимо все малими, приємними кроками, вони – запорука швидкого просування до бажаної мети.
Другий – вправи на утримання балансу. Вони нормалізують роботу нервової системи, також вибудовують нові нейронні зв'язки в мозку, прискорюючи поліпшення стану. Для цього, стоячи на одній рівній нозі, другу, зігнуту в коліні, трохи підняти, притримуючи її руками, погляд фіксуємо на предметі навпроти й так стоїмо рівно, тримаючи баланс максимально довго. Потім ноги міняємо й знову тримаємо баланс.
Також можна стояти на одній прямій нозі, другу зігнути вбік – так, щоб її ступня була зафіксована з внутрішнього боку прямої ноги на литці чи на стегні, руки – молитовно складені перед грудьми, або ними притримуємо ногу. Стоїмо максимально рівно 1-2 хвилини, міняємо ногу. Якщо поки так важко – спочатку робіть вправу біля стіни, або спираючись на меблі. Такі вправи добре робити по кілька разів на день, поступово збільшуючи час виконання.
Третій комплекс – ввести в постійну практику йогівське дихання. На вдиху наповнюємо повітрям тулуб знизу-вгору – надуваємо живіт, ділянку під ребрами, діафрагму. Відчувайте, як максимально наповнилися повітрям легені, спина й ключиці. На видиху випускаємо повітря зверху вниз: видихаємо з грудей і нижче, в кінці на довидиху підтягуємо живіт. Постійно контролюємо, щоб дихати так. Це дихання приносить відчуття спокою, впевненості, наповнює мозок і все тіло цілющим киснем.
Четвертий комплекс – Маха бандха. Це йогівська енергодихальна практика, під час якої разом із диханням робимо 4 замки (бандхи), тобто затискаємо 4 місця в тілі: в ділянці промежини, між ребер, горло та язик. Практика утримання цих замків зміцнює внутрішньочеревний м'язовий корсет, що утримує органи, поліпшує роботу сухожиль та зв'язок, розкриває діафрагму. Ця практика додає енергії, поліпшує кровообіг, роботу нервової системи, зосередженість розуму. Відтак налагоджується більшість процесів в організмі, міцнішає тулуб і надходить достатньо енергії й крові, що додасть сил для розробляння рук та ніг.
Для виконання практики сядьте на підлозі, ноги схрестіть, спина рівна. Покладіть руки на коліна, заплющіть очі, розслабте все тіло. Якщо так важко, покладіть подушку під сідниці й зіпріться спиною об стіну або робіть практику, сидячи на стільці.
Спочатку відпрацюймо кожну з бандх. Сконцентруйтеся на першій – Мула бандхі: ця точка розіщена над промежиною, між геніталіями та анусом. Спробуйте подумки торкнутися цієї точки й потім на видиху стисніть її, підібгавши промежину й куприк, затримайтеся в цій позі максимально. Розслабтеся.
Друга – Уддіяна бандха. У цьому ж положенні, сидячи – глибоке вдихання й потім неповне (на 85%) видихання повітря. Потім подих затримується. Плавно втягується живіт у напрямку досередини й догори, завдяки підтягуванню діафрагми. У ділянці сонячного сплетення утворюється немовби вакуум – неглибока западинка. Залишатися в такому положенні треба в міру можливості.
Добре, якщо в цей же час зробите третій і четвертий замок. Джаландхара бандха: одночасно з втягуванням живота на видиху робите шийний замок. Треба опустити голову вниз і вперед, притискаючи підборіддя до тіла. При цьому плечі піднімаються, висуваючись трохи вперед, руки вирівнюються, залишаючись на стегнах.
А також Набхі бандху, що стимулює роботу мозку. Для цього кінчик язика підняти й притиснути до верхнього піднебіння. Перш ніж вдихнути, піднімаємо шию, робимо пару вдихів-видихів і на видиху затискаємо всі чотири замки й тримаємо максимально довго – це і є Маха бандха (4 замки). За одне заняття рекомендується виконувати 5-10 циклів Маха бандхи, поступово збільшуючи кількість повторів. Практика має бути щоденною (фото 1).
П'ятий – комплекс вправ на розтягнення, гнучкість і зміцнення м'язів
1. Розминаємо, промасажовуємо пальцями всі м'язи й точки на ногах нижче колін, ступні. Особливо затримуємося на точках, де болить або де відсутня чутливість (фото 2).
2. Беремо широкий джгут (чи гумову тасьму завширшки 10 см) і досить щільно обмотуємо ним одну ногу в напрямку від стегна до стопи. Потім згинаємо й напружуємо ногу, відчуваючи, як джгут дужче стягує її. У такому положенні побудемо хвилину, розслаблюємося, знімаємо джгут, відчуваємо, як поліпшився кровообіг у нозі. Робимо такі маніпуляції з другою ногою, а потім – із руками (фото 3).
3. Сісти спиною до стіни, максимально розсунути рівні ноги. Бажано, щоб був партнер, який, сидячи навпроти, ступнями трохи натискав би з внутрішнього боку на ваші ноги, таким чином плавно, без болю, збільшуючи рівень розтягнення (фото 4).
4. Обхоплюємо пальцями правої руки ступню правої ноги, нога рівна, пальцями на себе (якщо не дотягуєтеся – накиньте на ступню поясок). Ліва нога зігнута й відведена коліном убік, ступня торкається внутрішнього боку правого коліна. Ліва рука – рівна, на вдиху рухається паралельно до підлоги, максимально заводиться за спину; затримуємося трошки в цій позі, відчуваючи, як натягується спина, грудна клітка розкрита. На видиху нахиляємося на ногу, лягаємо якомога глибше. Цю вправу робимо по 5-7 разів на кожну ногу (фото 5).
5. Тренуємо баланс. Сідаємо на підлогу, спина рівна. Обхоплюємо руками під колінами зігнуті ноги й піднімаємо їх над підлогою. Затримуємося в цьому положенні якомога довше. Якщо відчуваєте, що виконувати вправу важко – хай партнер спочатку притримає вас для утримання балансу. Робимо 3-5 повторів (фото 6).
6. Сідаємо на підлогу з рівною спиною, поясок натягуємо на ступні й фіксуємо за кінці в руках. Коліна трохи зігнуті, «дивляться» вгору. Потроху нахиляємося так, щоб спочатку викласти на ноги низ живота, потім – пупок і лише в кінці – грудну клітку. Тягнемося в напрямку носків, носки – на себе. Затримуємося в цій позі максимально тривалий час (фото 7).
7. Для розтягування м'язів спини лягаємо на підлогу, ноги зігнуті в колінах, ступні на підлозі. Бажано, щоб партнер зафіксував ваші ступні своїми, щоб вони не роз'їжджалися, й також притримував руками коліна. Коліна, стопи стоять паралельно одна до одної на ширині таза. На видиху округлити спину (для цього підвернути куприк вперед, трохи піднявши таз). Затримайтеся в цій позі, відчуваючи, як витягуються спина, таз, тазова кістка. На вдиху покласти таз на підлогу, прогнувши спину. Тобто, округлюємо й прогинаємо спину. Зробіть так до 10 разів (фото 8).
8. Розтягнення передньої поверхні ніг, попереку, хребта, нормалізація тиску. Лежачи на спині, зігніть праву ногу й обхопіть її руками, утримуючи, та побудьте статично 20 сек у цьому положенні, тягнучись чолом до коліна. Ліву ногу, щоб не піднімалася над підлогою, утримує партнер. Відчуваємо, як розтягується спина, верхня поверхня рівної ноги. Намагайтеся розтягнути потилицю, розслаблені плечі тягнемо вниз до тазових кісток, лопатки зводимо досередини, підтягуючи одну до одної. На кожну ногу робимо вправу по кілька разів (фото 9).
Ви не жертва хвороби, а творець здоров’я
- А як працювати зі свідомістю? Адже багато людей у таких станах опускають руки, відчуваючи, що хвороба чи обставини сильніші за них.
- Те, що дало чудові результати в роботі з Лізою і що я раджу робити геть усім незалежно від виду хвороби, – це після попередніх вправ на напруження зробити розслаблення на 20-30 хвилин у Шавасані. Це дуже проста вправа йоги, під час якої дуже легко увійти в медитативний стан.
Людина просто лежить на спині, максимально розслаблена, й у цей момент у неї відбувається розтотожнення з тілом, із думками, емоціями, хворобами, ролями, які ми граємо в суспільстві. Наприклад, у разі хвороби людина звикла називати хворою себе, але хворіла не вона. Просто в тілі зараз є програма хвороби, й щоб розтотожнитися з нею, ми вирушаємо у внутрішню подорож, запитуючи себе: «Хто ж я?»
Це дуже важливе усвідомлення, яке допоможе відчути свою силу й переписати цю програму як під час медитації, так і потім у житті. Для цього, лежачи й скеровуючи увагу на тіло, ви приміряєте на себе визначення, що нам дані, й відпускаєте їх. Ви починаєте розуміти, що ви – не жінка й не чоловік, не бізнесмен, пенсіонер, багач чи бідняк, не хвороба, не дочка й не мати. Ви все відпускаєте, розуміючи, відчуваючи, що ваша душа – це щось набагато яскравіше й сильніше, вона – частина Творця, великої божественної любові.
Після такої трансформаційної медитації одужують як дух, так і тіло. Людина починає усвідомлювати: я можу бути, ким хочу. Це мій вибір бути здоровим чи залишатися у свідомості хворого, жертви.
Ще раз хочу наголосити: таке розтотожнення з хворобою – дуже важливий досвід на шляху оздоровлення нашої свідомості, а потім – і тіла.
Після всіх усвідомлень під час Шавасани можна зробити ще одну цілющу практику – поставлення мети. У твердій рішучості й впевненості сформулювати свою життєву установку на здоров'я. Промовляємо її подумки в теперішньому часі – так, ніби це вже відбувається. Наприклад, людина з ДЦП чи після інсульту, яка слабо ходить, але мріє активно рухатися, може дати собі таку установку, побачити й відчути, що робить це зараз: «Я біжу по зеленій траві своїми здоровими ногами».
Чітко запам'ятайте цю установку та якнайчастіше, саме в такому порядку слів промовляйте її в моменти, коли ви в гарному настрої, відчуваєте приплив енергії, в колі приємних людей.
Багато людей із таким діагнозом часто негативно мислять, концентруються на поганому, мають в оточенні людей, які їх чимсь ображають, і вони збирають образу. У такому разі дуже важливо змістити акцент на позитив. Шукайте те, що вас надихає: групу людей за інтересами, різні тілесні й духовні практики, станьте гнучкішими в сприйнятті себе та світу.
Дуже важливо усвідомити: можна вилікуватися або значно поліпшити стан, і ваш діагноз – не остаточний вердикт, якщо ви щодня почнете працювати над собою, робити все, що вам під силу та трішечки більше.
Як змінити ставлення до кривдників – вчить досвід Ісуса Христа. Ми повинні бачити й наслідувати Його головні якості – це співчуття до людей, без огляду на їхнє ставлення до Нього, і Його любов до тих, хто навколо, без жодних сподівань. Він просто робив добрі справи, не зважаючи на реакцію натовпу. На недоброзичливців Він дивився з жалем, уболіваючи – мовляв, ти кривдиш мене, бо тобі самому погано, це твоя внутрішня дисгармонія.
Коли людина таким божественним чином змінює сприйняття себе, людей і хвороби, вона розуміє, що вона не скривджена Богом, Всесвіт дав шанс через хворобу та її подолання переглянути ставлення до життя й піднятися до високого рівня свідомості.
Усі ці практики в комплексі дають дивовижні результати. Але якщо думаєте, що такої реабілітації, виконаної з тренером по кілька годин на тиждень, досить, щоб вас зробити здоровим, – ви помиляєтеся. Практикувати треба щодня, постійно, щохвилини працюючи над собою. Результат прийде пропорційно до докладених зусиль.
Повсякденні поради для тіла й духу
- Які практики додатково потрібно робити людям, щоб закріпити результат, прискорити одужання?
- Важливо в повсякденному житті вибудувати собі звичку тримати баланс, рівно стояти, щоб мозок, зчитавши це, робив усе автоматично правильно. Для цього я вибудовую тіло Лізи в правильну рівну позицію та прошу дуже детально відстежувати й запам'ятовувати, які м'язи в неї працюють, коли вона стоїть рівно: як розподілена маса тіла, на які ділянки ступень, як трохи підкрутити на себе таз, розправити плечі.
Я рекомендую це обов'язково зробити, запам'ятати й поставити на телефоні щоденні нагадування через кожні 1-2 години. Коли воно продзвенить – простежити, як же сидиш: чи рівно, наскільки спокійно, які м'язи зараз задіяні. Коли щось не так – то вирівнятися й сісти чи стати правильно.
Навіть якщо ви знаєте, що зараз не вдається абсолютно рівно ходити, докладайте старань, уявляйте, візуалізуйте, що ви так пересуваєтеся. Давайте собі установку, промовляючи подумки: «Я симетрична, стабільна, моя спина рівна, як струна». Це допоможе не тільки краще ходити, а й почуватися, впевненіше виглядати.
Отож, постійно відстежуйте поставу під час будь-яких повсякденних занять: миття посуду, розмов із рідними й друзями тощо.
Коли міцно стоїмо на двох ногах, правильно розподіляючи центр ваги, ми робимося стійкими як фізично, так і в житті. Впевнена рівна постава допомагає зміцнити м'язи спини, дає змогу черпати енергію землі через ноги в нижні енергетичні центри, що відповідають за наші матеріальні прояви в цьому світі.
Крім того, силу нижнім енергоцентрам дадуть і практики, що базуються на тілесному задоволенні: масаж, плавання, різні дотики, танці.
А ось дати силу верхнім центрам і налаштувати комунікацію між мозком та руками допоможуть творчість і рукоділля: плетіння гачком, ліплення, вивчення мов, розв'язання кросвордів, гра в шахи. Читайте цікаве й переказуйте іншим. У такий спосіб ви ввімкнете 3 головні функції мозку: отримання інформації, запам'ятовування та її виведення.
Також таким людям, в міру їхніх можливостей, треба навчитися допомагати іншим. Для цього можна взяти під опіку кішку чи собаку й доглядати за ними. Вони ж стануть і вашими добрими друзями, а також одним із сенсів життя й мотиватором для одужання.
Нехай ваша мрія дасть вам сили боротися
- Лізо, напевно, важко, коли від самого народження постійно борешся за те, щоб ходити, бігати, щоб знайти себе, своє покликання. Що допомагає не здатися на шляху до цієї мети, які поради можеш дати людям із ДЦП та після інсульту?
- Передусім потрібно усвідомити, хто ви і ким хочете стати, що вас мотивує жити цікаво, без огляду на те, скільки вам років і як ви почуваєтеся. Не має значення, чи ви на пенсії, чи ви підліток – у всіх у нас є покликання. Робіть те, що вас надихає, ставте собі мету й шукайте шляхів, як її реалізувати. Пам'ятайте: вам дано стільки, скільки потрібно. І завжди є можливість здійснити те, що хочете. Не фокусуйтеся на фізичному стані. У вас достатньо сил, щоб усе це пройти й стати сильнішими.
Будьте позитивні, робіть те, що вам дає задоволення: вчіться, читайте, гуляйте й наповнюйте цим кожен свій день.
Мені дали сили віра батьків і те, що я усвідомила, ким хочу бути. Я вчуся на логопеда, щоб допомагати людям виразити себе в цьому світі, вміти впевнено заявити про себе та про свої позиції в суспільстві. Зараз це мій сенс життя – допомагати людям, облишити ходунки, мати міцну сім'ю. Я неймовірно вдячна всім реабілітологам, які займалися зі мною впродовж життя й наближали мене до цієї мети.
Зичу всім людям, які мають проблеми зі здоров'ям, у ці різдвяно-новорічні дні загадати своє бажання й здійснити його, а на цьому шляху віднайти й фізичне здоров'я. Творець хоче для нас якнайкращого, й ми теж повинні дати наші 100 відсотків, щоб створити диво – здоров'я й успіх у своєму житті.
Підготувала Валентина Берник.
