СКЕЛЕТНІ М'ЯЗИ ДОПОМАГАЮТЬ СЕРЦЮ

СКЕЛЕТНІ М'ЯЗИ ДОПОМАГАЮТЬ СЕРЦЮ

Фахівці цілком обґрунтовано стверджують, що гіпокінезія (зниження рухової активності) - один і найнебезпечніших чинників ризику серцево-судинних захворювань, зокрема ішемічної хвороби серця і таких її проявів, як стенокардія, інфаркт міокарда. Але от запитання: чому, коли не діють скелетні м’язи, що забезпечують різні рухи, страждає серце?
Здавалося б, відповідь давно знайдено: інтенсивна діяльність великих груп скелетних м’язів, періодичні скорочення м’язів рук, ніг, корпусу, шиї сприяють збільшенню вентиляції легень, посиленню процесів обміну речовин в організмі, ліпшому постачанню киснем, поживними речовинами всіх органів і систем, не виключаючи й серце. Але, як з’ясовується, річ не тільки в цьому.

Відомо, що в організмі є екстракардіальні, тобто позасерцеві, чинники, чи механізми, кровообігу. До них відносяться грудний, черевний, діафрагмальний насоси, венозні помпи, покликані полегшувати просування крові головним чином по венозних судинах.
Для руху крові по артеріальних судинах цілком достатньо того високого тиску, під яким вона виштовхується з лівого шлуночка в аорту, - 120 мм ртутного стовпа. Але в міру проходження крові по численних артеріальних шляхах тиск її поступово падає і в капілярах знижується до 10-15 мм ртутного стовпа. А для того, щоб підняти кров по венах, скажімо, нижніх кінцівок, назад до серця, потрібен тиск 60 і навіть (залежно від росту людини) 100 мм ртутного стовпа.
Ось тут і не обійтися без позасерцевих механізмів кровообігу, таких, наприклад, як діафрагма, що відділяє грудну порожнину від черевної. Під час вдиху вона опускається, й об’єм грудної порожнини збільшується, тиск у ній падає, а в черевній порожнині підвищується. Унаслідок цього кров із вен черевної порожнини надходить у вени грудної порожнини. А під час видиху діафрагма піднімається, й тоді збільшується об’єм черевної порожнини, тиск у ній падає, і кров із вен нижніх кінцівок піднімається у вени черевної порожнини, щоб під час вдиху спрямуватися у венозні судини грудної порожнини й потім досягти правого передсердя серця.
До недавнього часу скелетні м’язи до екстракардіальних механізмів кровообігу не відносили. Їх вважали лише споживачами крові. Посилення ж кровопостачання скелетних м’язів у 40-60 разів під час фізичної роботи (так звана робоча гіперемія) розцінювалося як додаткове навантаження на серце. З чого, природно, випливало, що охоронним режимом для серця є м’язовий спокій. Але навіть зниження рухової активності, не кажучи вже про повний спокій, обернулося негативними наслідками не тільки для здорового, а й хворого серця.
За спостереженнями клініцистів, пацієнти, які перенесли інфаркт міокарда, одужували тим швидше, що раніше вони починали рухатися. Не випадково рання оптимальна рухова активність і лікувальна фізкультура, які призначаються з урахуванням характеру захворювання, віку хворого, можливостей його організму, отримують усе більше застосування в кардіологічній практиці. Така тактика сприяє швидшому одужанню, більш повній реабілітації хворих, які страждають від серцево-судинних захворювань.
Пояснити це можна ось чим. Як показали дослідження, проведені, зокрема, в Інституті фізіології, скелетні м’язи, посилено функціонуючи, не тільки не ускладнюють роботу серця, а, навпаки, активно допомагають йому гнати кров по судинах організму.
В експериментах вдалося з’ясувати, що скелетний м’яз діє подібно нагнітально-присмоктувальному насосу. За допомогою приладів дослідники реєстрували об’єм і тиск крові у венозній судині відразу на виході її зі скелетного м’яза.
Як і слід було очікувати, коли м’яз перебував у спокої, то з вени витікало мало крові й тиск її був низьким. Якщо ж м’яз змушували працювати, то й об’єм крові збільшувався, й різко зростали цифри тиску. Скелетний м’яз, функціонуючи, нагнітав кров у вену під тиском, який анітрохи не поступався тиску крові в аорті, а часом і перевищував його, досягаючи 200-260 мм ртутного стовпа.
Причому м’яз проявляв себе як потужний насос і під час ритмічних скорочень, характерних для бігу, ходьби, й під час тривалих статичних, так званих тетанічних, напружень (тримання вантажів).
Коли дослідники перетискали артерію, що доставляє кров до м’яза, вона починала посилено забирати, присмоктувати залишки крові з артерії. В результаті тиск в артеріальній судині падав, а в деяких випадках навіть ставав негативним.
До того ж скелетний м’яз виявився здатним самостійно гнати кров по судинах. Ізольований від організму й під’єднаний до системи скляних і гумових трубочок, він, скорочуючись і розслабляючись, успішно гнав кров по штучному колу кровообігу.
Питання про помічників серця хвилювало вчених і лікарів давно. Ще в ХVII столітті британський натураліст і лікар Вільям Гарвей, який відкрив основні закони кровообігу, стверджував, що руху крові допомагають скелетні м’язи, які скорочуються. Видатний російський лікар М. В. Яновський висловив ідею про існування периферійних «сердець» у кровоносних судинах. Навколо цієї гіпотези розгорталися гострі дискусії. Але оскільки вчений шукав ці «серця» в судинній системі (??), вони закінчилися запереченням наявності в організмі артеріальних периферійних «сердець».
Так, справді, артеріальних периферійних «сердець» немає. Але є - сьогодні ми можемо це стверджувати – м’язові периферійні «серця». В організмі людини налічується понад 600 скелетних м’язів, а отже, й 600 периферійних «сердець». Вони разом з іншими екстракардіальними механізмами допомагають серцю й забезпечують рух крові по венозному руслу, без чого неможлива її циркуляція по замкнутій системі кровообігу.
І тепер зрозуміло, що згубний вплив гіпокінезії на серцево-судинну систему криється насамперед у тому, що руховий спокій знижує насосну діяльність скелетних м’язів. М’язи, які слабо й рідко скорочуються, стають тільки утриманцями, тільки споживачами крові, а серце, не отримуючи від них належної допомоги, зайво напружується й передчасно зношується.
Подумайте про свого трудівника - серце. Воно теж втомлюється, і йому потрібно допомагати, причому повсякденно, все життя!
Лише в умовах рухової активності удосконалюються й ефективно працюють периферійні «серця» - скелетні м’язи. У бездіяльності вони атрофуються, страждає їх насосна функція, а отже, й функція серця.
Більше ходіть пішки, не бійтеся пройти крок-другий сходами, щодня вранці робіть зарядку, грайте в спортивні ігри, ходіть у туристичні походи, плавайте... Словом, рухайтеся, рухайтеся, рухайтеся!

Н.І. АРІНЧІН,
лікар.